Тема батьківщини й природи у творчості С. А. Єсеніна
С. Єсенін – видатний російський поет, неповторний талант якого визнаний усіма. Поет знав Росію з тієї сторони, з який бачив її народ, створив барвистий і багатоликий образ природи, оспівав високе почуття любові. Глибока внутрішня сила його поезії, збіг шляху з життям народу, з життям країни дозволили Єсеніну стати по-справжньому народним поетом. “Мистецтво для мене не вигадливість візерунків, а саме необхідне слово тієї мови, яким я хочу себе виразити”, – писав Єсенін. Більша частина творів Єсеніна присвячена Росії. Сергій Єсенін народився
Об Русь – малинове поле
И синь, що впала в ріку.
Люблю до радості й болю
Твою озерну тугу.
У серце Єсеніна з юного років запала Росія, її смутні й роздольні пісні, світлий сум, сільська тиша, дівочий сміх, горе матерів, що втратили на війні синів.
У ньому вже чітко переглядає чисто розмашистість, невгамовне бешкетництво, ніжна й пронизлива любов до батьківщини. Ранні вірші Єсеніна повні звуків, заходів, фарб, поет оспівує батьківщину, що дуже сильно любить. Разом з тим уже в ранніх віршах Єсеніна багато туги й суму, передчуття майбутніх лих Росії:
? Але найбільше любов до рідного краю
? Мене млоїла, мучила й палила.
Час Єсеніна – час великих поворотів в історії Росії. Від Русі, утягненої царатом у безодню світової війни, – до Русі, перетвореною революцією, – такий шлях, пройдений поетом разом зі своєю Руссю, своїм народом. Поет переживає разом із країною всі історичні зміни. Після революції 1917 р. його поезія наповнилася новим світлом – Єсенін бачить майбутнє Росії у вигляді утопічних картин раю на землі, романтичного “граду Інонии”, поет усвідомлює ту силу й волю, що йому й народу принесли жовтневі події. Але потім поет розуміє, що утопічний рай – це не реальність, йому хочеться зрозуміти що відбувається, його мучить питання: “Куди несе нас доля подій?” Але знайти відповідь на це питання дуже важко, поет прагне пізнати зміст що відбувається. Подорожуючи й живучи за кордоном, поет не забуває свою батьківщину, стежить за всіма подіями, що відбуваються в Росії. Він пише вірші – враження про ці зміни, переживає за свій народ. У віршах Єсеніна про село нас залучає тривога за її долю, вірно показана сільське життя, безмежна любов поета до села – невід’ємній і важливій часточці батьківщини. Він знав і вбогість сільського життя, і непосильні тяготи сільської праці. Про те, що Єсенін бачив кричущі соціальні протиріччя села, що він хворів на цей віковий біль російського селянського життя, свідчать такі вірші, як “Заглушила посуха засувки!”, “Край ти мій занедбаний” і інші. Але в його віршах незрівнянно більше сільських свят і гулянок, картин сільського привілля, чим картин важкої селянської праці. Сільське життя з’являється у світлому й радісному ореолі, з нею зв’язуються самі таємні вірування й почуття поета. Сільська хата, рідні простори знаходять майже казкову барвистість:
Палахкочуть Зорі, киплять із я тумани..
Над різьбленим віконцем завіса багряний.
Але зовсім інший з’являється перед нами село в суворі роки війни. Як проникливо, з яким болем описав поет сільську тишу, порожнечу, страх перед війною. Поля порожні, хати замкнені, лише зрідка досягне села солдатська звісточка. Раніше співали селяни веселі пісні, безтурботні, зараз же “усі співають про горе, про важкий гніт, про нестаток лиху й голодний рік”. Уже немає тих веселих пісень, не ллється радісна мелодія з вікон сільської хати, “тому що горі “заглушає” їх. Якщо раніше поет вихваляв “польову Русь”, то тепер поет хоче “сталевий бачити бідну, жебрачку Русь”.
Вся творчість Єсеніна перейнято ліризмом: його роздуму про долі батьківщини, вірші об улюбленої, хвилюючі оповідання про тварин. Улюблені образи поета пов’язані із природою: біла берізка, його старий клен “на одній нозі”, що “блакитна Русь”. У віршах Єсеніна природа живе неповторним поетичним життям. Вона вся у вічному русі, у нескінченному розвитку й зміні. Подібно людині вона співає й шепотить, сумує й радується. У зображенні природи Єсенін використає образи народної поезії, часто прибігає до прийому уособлення. Черемшина в нього “спить у білій накидці”, верби плачуть, тополі шепотять, дівчина-їли”, “зоря окликає іншу”, “берези в білому плачуть по лісах”.
Природа в Єсеніна багатобарвна, багатоколірна. Улюблені його кольори – синій і голубий. Ці колірні тони підсилюють відчуття неосяжності степових просторів Росії (“тільки синь ссе очі”, “синь, що впала в ріку”, “у літній вечір голубий”), виражають почуття любові й ніжності (“хлопець синьоокий”, “блакитна кофта, сині очі”). Поезія Єсеніна близька й дорога багатьом народам, його вірші звучать на різних мовах. Заслуга поета велика. Добутку його зачіпають найбільш важливі аспекти життя, теми, близькі народу, актуальні. Мова Єсеніна простий і доступний, порівняння підібрані з поетичною точністю, образи багатоликі й барвисті. Поезія хвилює серце, притягає своєю оригінальністю й поетичною красою. Єсенін – життєлюб. І ця якість він втілює у своїх віршах, читаючи які, мимоволі починаєш дивитися на життя з іншого боку, ставишся до всього простіше, учишся любити свій край, розумієш, як Єсенін, що “тому й дороги мені люди, що живуть із мною на землі”. Мені дуже подобається поезія Єсеніна.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)