“Ніколи в серці не зітреться суворий карб тих днів і тих подій…” (М. Бажан)
Війна! Якою б вона не була, – це найбільше зло на землі.
Від пнереможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашій пам’яті живуть і житимуть подвиги героїв, звершені у дні війни. Вони оспівані в багатьох творах митців нашої країни.
Видатний український поет Микола Бажан пише про них у поемі “Нічні роздуми старого шахтаря”, що під час війни став солдатом-сапером, звільнив свій край та пів-Європи від фашизму і повернувся в рідний Донбас. Хоч повоєнна земля була, як рана, скрізь голод і холод, “дроти загорожі”, –
Кожен завдячує нині “полеглим і посивілим солдатам” за право мирно, щасливо жити в рідному краї. Багато, надто багато не повернулось з фронтових доріг. Живим пам’ятником для тих, кого “смерть забрала з живого списку”, тим, “що в землях чужинських довічну із сорок п’ятого мають прописку”, став на землях Європи Парк солдатської Вічної Слави. Вірш “Парк Вічної Слави” – данина вдячності героям, що визволили країни Західної Європи від фашизму, принесли їм свободу і незалежність. Світ повинен низько схилити голову перед нашим
Вони задушили фашизм, вибили зброю з його чорних рук.
Давно відгриміли останні залпи гармат, зарубцювались на деревах рани від куль і осколків, обвалились партизанські землянки, зсунулись окопи, позаростали криваві стежки, відновились міста і села, але не стерти в пам’яті народній ратні подвиги героїв війни.
Пам’ять пульсує незгасним вулканом, пам’ять тече в крові, у наших радощах і болях, у всьому сущому на землі.
Кожен, кого врятували, хто вийшов живий з випробувань, повинен був прийняти й відповідальність за дні, недожиті тими, хто загинув за нього. У нашій вдячній пам’яті – безсмертя героїв, які допомогли нам подолати лихо, зберегли народ наш і його добре ім’я.
Нехай біля ‘їхніх пам’ятників нестримним полум’ям палахкотять багряні квіти. Адже невмирущий той, хто жив для людей і віддав своє життя за щастя майбутніх поколінь.