Народні мотиви в поезії Некрасова
Поет спостерігав відомі явища, що скрізь попадалися йому на очі, відомі різко виступаючі картини з великого ландшафту його батьківщини; вони не відразу вражали його, не негайно ж запалювали в ньому поетична пожежа одушевления, полум’я якого стрімко, нестримно, майже несвідомо й мимоволі з боку поета пробивається назовні й гармонійні звуки якого вириваються з вуст поета, причому рука його мимоволі проситься до пера й паперу
Немає; він попередньо обмірковував глибоко й всебічно представлялися йому явища й картини, порівнював їх з іншими
Виражаючись за допомогою порівняння, поет у цьому випадку був схожий не на гарячу, запальну людину, що спалахує від першого ж неприємного або образливого слова, сказаного йому, негайно почуває образу, віддається своєму почуттю й прямо
Словом, Некрасов не був властиво ліричним поетом, що творить і співає в поетичному захопленні й одушевлении, мимоволі, беззвітно, майже несвідомо, так що сам поет не знає, що вийде з його утвору й співу, яку сторону зображуваного предмета або явища воно виставить особливо яскраво й різко, чим саме воно зробить свій ефект, які думки воно проводить і викликає, які почуття збудить і які можна витягти з нього результати, теоретичні або практичні
Некрасов був поет по перевазі, якщо навіть не винятково, дидактичний; він затворів холодно, обдумано й строго свідомо, з певної, наперед наміченою метою, з відомою тенденцією, у гарному змісті цього слова; він знав і усвідомлював думку кожного свого добутку й міг пророчити, які думки воно збудить у читачі. Ліричний добуток – це, так сказати, сама живаючи природа, сама дійсність, що безпосередньо відбилася в поеті; і це відбиття фіксується у відомих поетичних почуттях або відчуттях, образах, звуках
Це відбиття можна розглядати, спостерігати й вивчати як саму природу; кожний може черпати з нього, що хоче й може, що йому під силу, може розглядати з різних точок зору й робити свої висновки; і тут можливі здивування, перетлумачення, суперечності, суперечки. Некрасов строго тримався дійсності, зображував повсякденне життя з її насущними потребами, з її дійсним горем і радостями, з її неприглядною будничною обстановкою.
Він не захоплював читача картинністю, яскравістю фарб і фантастичним чарівним блиском, а скоріше вражав і переконував його трезвою, простою правдою. Якщо Некрасов іноді й дозволяв собі захоплюватися фантазією, то вона несла його не далеко, так сказати, тільки на один щабель над дійсністю, як, наприклад, у його п’єсі “Мороз, Червоний ніс” або в його звертаннях до померлій матюкай
Так само мало було в його поезії любові, її упоений, захватів і її борошн і страждань, що становлять звичайно таке рясне й неминуче джерело натхнення в ліриків. Ясність і сила розуму Некрасова тим поразительнее, що цей розум не був розвинений ретельним вихованням, не був систематично дисциплінований і збагачений зв’язними пізнаннями, і для нього були майже недоступні різноманітні розвиваючі джерела іноземних літератур; його вчило безпосередньо саме життя й практичні зносини з людьми, майже єдиним джерелом його знань були його власні спостереження над етою практическою життям, а не систематизовані вікові спостереження інших, що ставилися не до одного тільки практичного життя.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)