Народні казки у творчості М. Є. Салтикова Щедріна
Було б несправедливо обмежити всю проблематику казок Салтикова Щедріна описом протистояння селян і поміщиків і бездіяльності інтелігенції. Перебуваючи на державній службі, автор мав можливість ближче познайомитися з так званими господарями життя, образи яких знайшли своє місце в його казках. Прикладами таких є “Бідний вовк”, “Казка про щуку зубастою” та ін У них присутні дві сторони – ті, кого пригнічують і гноблять, і ті, хто пригнічує і гнобить. Ми звикли до певних ролей, які грають персонажі. Наприклад, селяни, зазвичай “хороші”,
Як не дивно, “пригноблені”, часом не викликають ніякого співчуття, в той час як гнобителі демонструють нам свої слабкі сторони. Особливо трагічна в цьому плані казка “Бідний вовк”. Виявляється, вовк кровожерливий і жорстокий не тому, що йому це подобається, а тому, що така природа речей, або, як він сам каже, “комплекція у нього каверзна”. Проти самої природи не можна йти. Підтвердженням цієї думки може служити казка “Карась ідеаліст”. Карася переповнюють ідеї лібералізму та гуманізму. Він починає ділитися з усіма своїми думками, і коли черга доходить до щуки, та його просто ковтає. Найцікавіше, що щука абсолютно не хотіла загибелі карася, вона всього лише за звичкою втягнула в себе воду і разом з нею карася. Чому так виходить? Та тому, що у щуки, як і у вовка, “комплекція така каверзна”, і нічого з цим поробити не можна.
Виходить, що “господарі життя” виявляються зовсім не господарями самі собі, а загрузлими в безодні умовностей, традицій і “законів”, які не можна порушувати. У результаті такого життя виходить, що і “вовки голодні, і зайців немає”. Іншими словами, рідко хто залишається задоволеним від існуючого стану речей. Ні, зрозуміло, не можна узагальнювати і вводити це твердження за загальне правило. Звичайно, хижакам набагато простіше виживати, ніж беззахисним зайцям, але від цього їх життя навряд чи стане цікавіше, світліше і краще. Більш того, можна сказати, що таємний розрахунок на милосердя і поблажливість влади, які хижі за своєю природою не тільки марний, але й до певної міри безглуздий.
Якщо у тваринному світі становище речей “хижак – жертва” є нормою, то зараз саме час згадати про те, що Салтиков Щедрін писав про людей, прикриваючи їх образи масками звірів. Користуючись сформованими стереотипами, автор робить образи поміщиків, селян, інтелігентів, чиновників і керуючих більш яскравими і живими. Але завжди необхідно пам’ятати про те, що за личинами звірів ховаються люди, а головна відмінність людини від тварини – наявність розуму, понять високої моралі та етики. Незрозуміло, що сталося зі світом, якщо людям доводиться боротися за виживання, подібно до тварин. Виходить, що люди поступово втрачають те небагато, але принципово важливе, що відрізняє їх від нерозумних істот. Те, що природно для щуки, ненормально для людини. З іншого боку, слід визнати, що езопова мова в поєднанні з гротеском став дуже вдалим авторським прийомом, який надав насиченість і багатство змісту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)