Народ у повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”
Савельич – слуга молодого дворянина, Миронов – колишній солдат, що одержав за хоробрість у бої офіцерське звання й посада коменданта Білогірської міцності. Здавалося б, що в цих людей може бути загального? Але загальне є – відсутність самостійності. І Савельич, і Миронов звикли жити по давно заведеному уставі: беззаперечно підкорятися й беззастережно виконувати укази, перший – поміщика, другий – уряду.
Такий спосіб життя представляється їм єдино можливим: так жили їхні діди, так живуть вони, і тільки так повинні жити їхні діти
Найбільше запам’ятовується образ Савельича. Читаючи повість, я дивувалася непідробленої прихильності цієї двірської людини до свого хазяїна, його кмітливості, розуму, його почуттю відповідальності, і разом з тим мені було до сліз шкода Савельича: віддаючи всю душу, усього себе боярському дитяті, він рідко коли чув слова подяки за свою чесноту, частіше – образи й лайки.
Уперше вирвавшись з-під опіки рідних, Петро Гринев у першому ж шинку напивається до безпам’ятства так до того ж програє в
А епізод з дуеллю. Довідавшись про те, що замислили Гринев зі Швабриным, Савельич, не роздумуючи, мчиться до місця дуелі, щоб, якщо це буде потрібно, заслонити свого хазяїна власними грудьми: “Бог бачить, біг я заслонити тебе своею грудьми від шпаги Олексія Иваныча”. А в результаті йому не тільки не висловили подяку, а ще його й обвинуватили: Гринев-Молодший за донос, Гринев-Старший за мовчання. У цьому епізоді найбільше яскраво й чітко проявляється драматизм положення простої людини: всі його обвинувачують, а він ні в чому не винний. І у відповідь на всі образи й лайки – смиренність, тому що це його доля. А чому, за що така доля, Савельич не замислюється.
Він усвідомив тільки одне: головне в житті – чеснота. І цим одним він керується. Тому-Те готовий Савельич сунути свою голову в петлю замість Гринева. Тільки завдяки йому Гринев залишився живий, але й отут Савельич не почув від свого вихованця слів подяки. І прийняв це як належне.
Пугачова і його братії Савельич не приемлет, називає його “лиходієм” і “розбійником”. Він глухий до проголошеного заколотниками вільності, він сліпнув до подій і судить про їх з позицій своїх хазяїв. Від цього Савельич виглядає ще більш жалюгідним: він на стороні тих, хто не ставить його ні в гріш.
Що стосується капітана Миронова, те цей “чесн і добрий”, скромний, готовий підкорятися у всім дружині, людина був мужнім солдатом. Йому властиве почуття вірності боргу, слову, присязі й, навпаки, противні зрада й зрадництво. Саме в цих якостях проявляється його російська натура, російський характер. Миронов смів, але діє несвідомо. Виступаючи на боротьбу із заколотниками, він жодного разу не задався питанням: що це за боротьба, звідки заколотники, чому заколотники. Миронов одержав наказ – і він із честю його виконує. Правда, шляхетності в капітана Миронова варто повчитися. Останні мінути його життя викликають замилування – він твердий і непохитний у своїх відповідях, він готовий прийняти смерть, але змінити присязі й боргу – ніколи. У цьому теж проявляється істинно російська натура цього героя.
Показана в повісті й тій частині народу, що здатно на протест. Це Пугачов і його побратими. Співчуваючи їх пригнобленому й безправному положенню, автор, однак, як супротивник усяких революцій, не приховує темних сторін повстання й поводження бунтівників: грабежі, жорстокість народу і його проводиря в боротьбі зі своїми мучителями, можливість зрадництва Пугачова його ж соратниками.
Таким чином, в “Капітанській дочці” на прикладах Пугачова і його однодумців, Савельича й Миронова Пушкін розкрив глибоко драматичних, виконаних гострих протиріч долю народу в самодержавній кріпосницькій державі
(2 votes, average: 4.00 out of 5)