Народ і особистість у романі Л. Н. Толстого “Війна й Мир”
Немає величі там, де немає простоти, добра й правди. Великий письменник і філософ Лев Миколайович Толстой виводить свою теорію про роль особистості в історії. Полемізуючи з тімі вченими, що створили культ великої личности, історичного героя, з волі якого відбуваються світові події, Толстой утверждает, що хід світових подій передіпреділовий понад, і вплив особистості на хід цих подій є тільки зовнішнє, фиктивное. Усе відбувається не з волі людей, а з волі провидіння. Це означає, що Толстой намагається опоетизировать стихійні закони життя. Він
Ролі особистості в історії Толстої відводить ничтожале малу роль, дорівнюючи її до призначення “ярлика”, тобто давати найменування собитиям, фактам і явищам. Наполеон при житті одержує титул непобедимого й геніального полководця. Товстої розвінчує імператора в моральному плані, обвинувачуючи його у відсутності гуманізму стосовно простих солдатів і народу Бонапарт – загарбник, поневолювач народів
Государственная діяльність Наполеона в цьому світлі попросту була аморальна. Європа не могла нікого протиставити Наполеонові, “ніякого розумного ідеалу”, і тільки російський народ ховає його сумасбродние плани захоплення світового панування. Товстої пише: “Замість геніальності являются дурість і підлість, що не мають приміра”. Весь вигляд Наполеона ненатуральний і брехливий Він не міг відповідати високим моральним вимогам, тому в ньому немає й справдіго величі. Втіленням усього цього є Кутузаклик.
Товстої відзначає в ньому не тільки “мудрого спостерігача подій”, але й талант полководця, що керував самим главним – моральним духом війська. Товстої пише: “Довголітнім військовим досвідом він знав, що керувати сотнями тисяч чоловік не можна одній людині, що вирішує доля бою не розпорядження главнокомандующего, не місце, де коштують війська, не количество гармат і вбитих людей, а та не вловитравня сила, називана духом війська”. Протиріччя в поглядах Толстого проявляются в тім, що, з одного боку, Кутузов – мудрий, пасивний спостерігач ходу собитий, керівник духу війська, а, з іншого боку, – це полководець, активно вмешивающийся в хід воєнних дій Кутузов запропонував Наполеонові генеральний бій і при кількісній перевазі ворога одержал військову й моральну перемогу.
Кутузов наступного дня віддає наказ про контрнаступлении, щоб підняти д у х війська, але потім скасовує наказ із метою збереження армії й сил. І таких прикладів багато. Після вигнання Наполеона з Росії Кутузаклик подає у відставку, уважаючи свою місію виполненной. Так реалізм Толстого узяв гору над путом його фаталістичної філософії й художньо представив щиру особу великого полководця, його кипучу енергію, активну участь у ході військових подій.
Війна здобувала всенародний, национальний характер, тому на пості главнокомандующего повинен був бути не іноземець (Барклай), а російський полководець – Кутузов. Із приходом його на цей пост росіяни воспряли духом. Вони навіть склали приказку: “Приішов Кутузов бити французів”. Перевага російської армії у військовому відношенні й полководческий геній показали в 1812 році, що русявоский народ непереможний. У яскравій пушкінській оцінці особистості великого полководця втримувалося зерно задуму образа Кутузова в романі Толстого.
У російської армії жив неприборканий дух суворівської “науки перемагати”, були живі національні традиции військової школи Суворова Солдати згадують його й під час бою, і в багаття. Як до оцінки вчинків окремих людей, так і до оцінки історичних подій, Толстой подходит із критеріями добра й зла. Розв’язання війни він уважає найбільшим проявом зла.
“Думка народна” пронизує й философские висновки Толстого, і зображення кінкретних історичних подій, історичних діячів, і окреслення рядових людей, оцінку їх морального вигляду Найважливіший висновок, якому треба з действия роману й міркувань письменника, – про вирішальну роль народних мас в історії. Зображуючи кампанію 1805-1807 років, Толстій пояснює причину поразки росіян саме тим, що солдатській масі неясний був зміст цієї війни, далекі її мети. Совсем інші настрої армії в 1812 році. Ця війна носила народний характер тому, що російські люди захищали свій будинок і свою землю. Справжній героїзм, непомітне й природний, як саме життя, – це качесту проявляється й у боях, і в солдатських буднях, і у відносинах російських воїнів друг до друга й до ворога.
Народ з’являється перед нами як носій вищих моральних ценностей. Загальні цілі й загальне лихо споюють людей, незалежно від того, до якому сословному колу вони належать, тому кращі національні риси російської людини виявляются під час всенародного нещастя В “Війні й світі” втілена справжня народность – найбільше завоювання російської класичної літератури. Про людей, про життя, про історичні події письменник судить із погляду інтересів усього народу, которий є по суті головним героєм його добутку. Прагнучи осмислити задономерности людського життя, исторического процесу, письменник не тільки малює живие картини, образи й долі людей, але й міркує як філософ, учений-історик, що говорить мовою науки.
Головна ідея провинищення живе в кожному образі, у кожній сцені, у кожній деталі великої епопеї
(2 votes, average: 4.50 out of 5)