Образ Кутузова в романі “Війна й Мир”

Епопея “Війна й мир” – найбільше провинищення росіянці й світовій літературі. Л. Н Толстой намалював у ній широку картину життя російського суспільства в період з 1805 по 1820 рік. У центрі роману – разгрім народом в 1812 році непереможної доти армії Наполеона. На тлі исторических подій дана хроніка життя трьох дворянских сімей – Ростових, Болконских і Безухових. Але поряд з вигаданими героямі зображені справжні історичні особи – Кутузов, Наполеон, Олександр I, Сперанский і інші. Відтворюючи історичні події, автор показує істинно

народний характер Вітчизняної війни.

На відміну від історичних діячів типу Олександра й Наполеона, що думають про славе, про владу, Кутузов здатний зрозуміти простого людини й сам по натурі такий Толстій чудово запам’ятав деякі риси характеру великого російського полководца: його, глибокі патріотичні чувства його любов до російського народу й ненависть до ворога, близькість до солдата Кутузов був пов’язаний з народом тісними духовними узами, і в цьому була його сила як полководца. У вирішальні моменти всієї військової кампанії 1812 року він поводиться як полководец, близький і зрозумілий широким солдатским

масам, він діє, як справжній російський патріот. У романі Кутузов противопоставлений німецькому генералітету всім “пфулям”, “вольцогенам”, що переслідує корисливі цілі; він у всім протистоїть Наполеонові.

Весь вигляд французького императора, натхненника загарбницької, несправедливої війни, був ненатуральний і брехливий А образ Кутузова є воплощением простоти, добра й правди. Однак толстовська теорія фаталізму позначилася також і на трактуванні образа в романі. Наряду з історично й психологічно вірними рисами його характеру є й помилкові.

Кутузов був геніальним полководцем, він пройшов прекрасну військову школу під керівництвом Суворова, всі його операции відрізнялися глибиною стратегічного задуму. Вітчизняна війна 1812 року з’явилася тріумфом його полководницького искусства, що виявилося вище, ніж у Наполеона. У своїй багатогранній військовій і дипломатичній діяльності Михайло Илларионович проявляв глибокий і проницательний розум, величезну досвідченість, непересічної організаторської здатності Тим часом Л Н. Толстой усюди прагне відзначити, що Кутузов був лише мудрим наблюдателем подій, що він нічому не мешалий але в той же час нічого не организовивал. У відповідності зі своїми историческими поглядами, в основі яких лежало заперечення ролі особистості в історії й признання споконвічної зумовленості исторических подій, автор описує його як пасивного споглядальника, що був нібито лише слухняним знаряддям у руках провидіння.

Тому в Толстого “Кутузов нехтував розум і знання й знав щось інше, що повинне було вирішити справу”. Це інше були “старість” і “досвідченість життя”. Князь Андрій при зустрічі з ним помітив, що в Кутузова залишилася лише “одна способность спокійного споглядання собитий”.

Він “нічому корисному не перешкодить і нічого шкідливого не дозволить”. По менінию Толстого, Кутузов керував лише моральним духом війська. “Довголітнім венним досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч человек, що борються зі смертю, не можна одному людині, і знав, що вирішують доля бою не розпорядження главнокоман щодме, не місце, на якому коштують виттяска, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська, і він стежив за цією силою й руководил нею, наскільки це було в його владі”.

Кутузов, зрозуміло, прекрасно розумів, що все з перерахованих елементів грают свою, залежно від обставин, більшу або меншу роль у війні. Іноді це “місце”, іноді вчасно віддане “распоряжение головнокомандуючого”, іноді перевага в озброєнні. Однак мощний талант Толстого нерідко розриває ззданние їм самим пута фаталістичної філософії, і на сторінках роману появлялся полководець, повний кипучої енергії, рішучості, що активно втручається в хід воєнних дій. Таким ми бачимо Кутузова, коли вражений оповіданням князя Андрія про нещастя Росії, “зі злісним виражением особи” він говорить за адресою французов: “Дай строк, дай строк”. Такий він і в Бородинском бої, коли німець Вольцоген зі своїм холодним розумом і серцем, байдужий до долі Росії, докладивает йому з доручення Барклая де Толли, що всі пункти російських позицій у руках не приятеля й що війська біжать.

А яку ми бачимо енергію рішучості, силу геніальної проницательности на військовій раді у Филях, коли він віддавав наказ про залишення Москви в ім’я порятунку Росії й російської армії! У цих і деяких інших епізодах роману перед нами справжній полководець Кутузов Мені здається, що цей образ самий противоречивий, тому що в художнім оповіданні Толстої суперечить своїм філософським тезам: ми бачимо Кутузова й пасивним споглядальником, і істинним патріотом, справжнім полководцем. Товстої багато міркує про людину вобще, як про якусь абстракцію, позбавленої яких-небудь станово-класових, национальних і тимчасових ознак. І як би Толстой не доводив, що все трапилося з волі провидіння й що особистість не має ніякого значення в історії, я вважаю, що Кутузів дійсно геніальний полководец, і його роль наприкінці Вітчизняної війни велика


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Кутузова в романі “Війна й Мир”