Народ і особистість у романі Толстого “Війна і Мир”

Великий письменник і філософ Лев Миколайович Толстой, справедливо полемізуючи із ученими, що створили культ великої особистості, історичного героя, з волі якого відбуваються світові події, затверджує, що хід світових подій визначений понад і вплив особистості на хід цих подій є тільки зовнішнє, фіктивне. Усе відбувається не з волі людей, а з волі провидіння. Це означає, що Толстой намагається опоетизувати стихійні закони життя. Він затверджує, що всі вирішують почуття, а не розум, що є доля, доля. Теорія зумовленості, фаталізму, неминучості історичних

подій позначилася також і на трактуванні образів Кутузова й Наполеона. Особистості в історії Толстої відводить мізерно малу роль, дорівнюючи її призначення до призначення “ярлика”, тобто засобу дати найменування подіям, фактам і явищам.

Наполеон при житті одержує титул непереможного й геніального полководця. Товстий розвінчує Наполеона в моральному плані, обвинувачуючи його у відсутності гуманізму стосовно простих солдатів і народу. Наполеон – загарбник, поневолювач народів Європи й Росії. Як полководець, він є непрямим убивцею багатьох тисяч людей. Державна діяльність Наполеона в цьому

світлі постановки питання попросту було аморально. Європа не могла нікого протиставити Наполеонові, “ніякого розумного ідеалу”, і тільки російський народ ховає його навіжені плани завоювання світового простору. Товстої пише: “Замість геніальності є дурість і підлість, що не мають приклада”. Весь вигляд Наполеона ненатуральний і брехливий.

Він не міг відповідати високим моральним вимогам, тому в ньому немає й справжньої величі. Втіленням усього кращого є Кутузов. Товстої відзначає в ньому не тільки “мудрого спостерігача подій”, але й талановитого полководця, що керував самим головним – моральним духом війська. Товстої пише: “Довголітнім військовим досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч чоловік, що борються зі смертю не можна одній людині, і знав, що вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська”. Протиріччя в поглядах Толстого в зображенні їм Кутузова проявляються в тім, що, з одного боку, Кутузов – мудрий, пасивний спостерігач ходу військових подій, керівник духу війська, а з іншого боку – це полководець, що активно втручається в хід військових подій.

Кутузов запропонував Наполеонові генеральний бій і при кількісній перевазі Наполеона одержала військову й моральну перемогу. Кутузов наступного дня віддає наказ про контрнаступ, щоб підняти дух війська, але потім скасовує наказ із метою збереження армії й сил, И таких прикладів багато. Після вигнання Наполеона з Росії Кутузов подає у відставку, уважаючи свою місію виконаної. Так реалізм Толстого узяв гору над путом його фаталістичної філософії й художньо представив щиру особу великого полководця, його кипучу енергію, активну участь у ході військових подій.

Війна здобувала всенародний, національний характер, тому на пості головнокомандуючого повинен був бути не іноземець (Барклай), а російський полководець – Кутузов. Із приходом його на цей пост росіяни піднеслися духом. Вони навіть склали прислів’я: “Прийшов Кутузов бити французів”. Перевага російської армії у військовому відношенні й полководницькому генії Кутузова показали в 1812 році, що російський народ непереможний. У яскравій пушкінській оцінці особистості великого полководця втримувалося зерно задуму образа Кутузова у романі Толстого. У російської армії жив неприборканий дух суворівської “науки перемагати”, були живі національні традиції військової школи Суворова.

Солдати згадують його й під час бою, і в багаття. Як до оцінки вчинків окремих людей, так і до оцінки історичних подій Толстой підходить а критеріями добра й зла. Розв’язання війни він уважає найбільшим проявом зла. “Думка народна” пронизує й філософські висновки Толстого, і зображення конкретних історичних подій, історичних діячів, і окреслення рядових людей, оцінку їхнього морального вигляду. Найважливіший висновок, що випливає з художніх картин і теоретичних міркувань письменника, – висновок про вирішальну роль народних мас в історії.

Зображуючи війну 1805-1807 років, Толстой пояснює причину поразки росіян саме тим, що солдатській масі неясний був зміст цієї війни, далекі її мети. Зовсім по-іншому зображуються настрої армії у війні 1812 року. Ця війна носила народний характер тому, що російський народ захищав свій будинок і свою землю. Справжній героїзм, непомітне й природний як саме життя, – це якість проявляється й у боях, і в солдатських буднях, і у відносинах російських воїнів друг до друга й до ворога. Народ з’являється перед нами як носій вищих моральних цінностей.

Загальні цілі й загальне лихо споюють людей, незалежно від того, до якого станового кола вони належать, тому кращі національні риси російської людини виявляються під час всенародного нещастя. В “Війні й світі” втілена справжні народності – найбільше завоювання російської класичної літератури. Про людей, про життя, про історичні події письменник судить із погляду інтересів усього народу, що є по суті головним героєм його добутку. Прагнучи осмислити закономірності людського життя, історичного процесу, письменник не тільки малює живі картини, образи й долі людей, але й міркує як філософ, учений-історик, що говорить мовою науки. Улюблена думка письменника живе в кожному образі, у кожній сцені, у кожній деталі створеної їм великої епопеї.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Народ і особистість у романі Толстого “Війна і Мир”

Categories: Шкільні твори

Links