Мотиви дружби в лірику А. С. Пушкіна
Тема “приятельства” проходить через всю лірику Олександра Сергійовича Пушкіна. Жоден російський поет не приділяв так багато уваги цій стороні людських відносин. Цій темі присвячені:
Цикл віршів про ліцейське братерство, що відкривають “Спогаду в Царському Селі” (1814) і завершує вірш “Була пора, наше свято молодої…” (1836);
Послання друзям (“До Чаадаєва”, “До Языкову”, “Дельвигу”, “И. И. Пущина” і т. д.).
Поняття “приятельство” має більше широкий зміст, чим “дружба”, і використовується
Це “вірне коло” ліцейських друзів, прекрасний сполучник, що, “як душу, нероздільний і вічний” (“19 жовтня 1825 року”). Пушкіна свято зберігав пам’ять про друзів своєї юності, “променем ліцейських ясних днів” (“И. И. Пущину”) була осяяна його життя.
“Приятельство” – це й сполучник однодумців: “вітчизні присвятимо душі прекрасні пориви” (“До Чаадаєва”).
Це й поетичне братерство: поети – “жерці єдиних муз, єдиний пломінь їх хвилює” (“До Языкову”). Дельвиг – “парнасский брат” (“Дельвигу”), “мійій кровний
“Приятельство” – це та сила, що здатна підтримати людини в самих важких життєвих випробуваннях, не випадково зі словами “любові й приятельства” він звертається до друзів-декабристам (“У глибині сибірських руд…”), до свого першого, безцінного друга Пущину (“И. И. Пущину”).
Послання “До Чаадаєва” – волелюбний політичний вірш, близьке по своєму ідейному змісті до ідеалів декабристів. Разом з тим це один з художніх шедеврів Пушкіна.
Вірш “До Чаадаєва” розпадається на три частини: перші чотири вірші; від вірша “Але в нас горить ще желанье…” до “Мінути вірного свиданья…” і від “Поки свободою горимо…” до кінця. При переході від частини до частини настрій міняється. Ідея Пушкіна динамічно розвивається від вірша до вірша.
Перша частина витримана в стилі й інтонації сумної елегії, створює образ розчарованого, що втратив ілюзії людини. В елегії в центрі коштує “я”, у посланні – “ми”. Зміст цієї антитези розкриється надалі аналізі.
Друга частина починається з різкого значеннєвого й інтонаційного контрасту. Не випадково він відкривається противительным сполучником “але”. У центрі коштує образ людини, повного страстей, з кипучою енергією й силою почуттів. Він протистоїть розчарованій, сумній людині з “передчасною старістю душі”. Елегія перетворюється в мажорний ліричний вірш. Для того щоб передати силу почуттів свого героя, Пушкін будує другу частину на розгорнутій метафорі – зіставленні спраги волі й страстей любові. Він використовує енергійні вираження “горить желанье”, “нетерпеливою душею”, сміло вводить у політичну лірику любовні образи: “томленье”, “коханець молодий”, “мінути вірного свиданья”. Фразеологізм “горить желанье” у пушкінську епоху звичайно зустрічався в любовній ліриці, позначаючи жагуче почуття. Зіставлення зі словами “свободою горимо” надавало йому зовсім нове, незвичайне значення. Політична лірика стає інтимної по інтонаціях, позбуваючись від декламаційного холоду врочистої поезії.
Третя частина являє собою звертання до Чаадаєва, прямий заклик до боротьби. Вірш кінчається вірою в прийдешню славу, завойовану в бої (“На уламках самовластья напишуть наші імена”).
Таким чином, початок вірша відкидає любов, надію й тиху славу, а друга й третя частини відновлюють у правах любов, надію й бурхливу славу. Індивідуалізму романтичної елегії протипоставлене почуття героїчного братерства.
Пушкін створює ідеал людини з багатою душею, відкритого всім почуттям, людини, для якого любов і воля зливаються, а не протистоять один одному… Послання “До Чаадаєва” залишає світле, радісне враження” (по Ю. М. Лотману).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)