Теми дружби й волі в ліцейській ліриці Пушкіна

Життя й особистість Пушкіна нероздільно пов’язані з епохою, у яку він народився. Будучи сформованим тим часом, вони впливали на історичний розвиток Росії. Військова молодь початку XIX в. не знала іншого життя, ніж у постійних походах і боях. Устигаючи побувати між війнами будинку – у Москві, Петербурзі або будь-де, молоді люди не прагнули скоріше женитися, закружитися у вирі світських розваг. Спочатку поодинці, а незабаром і цілими кружками, вони читали політичні книги, міркували про долі Росії. Вони, що бачили війну, силу й відвагу російських

людей, не вірили в те, що Росія, позбавивши мир від Наполеона, не скине свого ярма. Уже в 1815 р. у Росії виникають перші таємні суспільства з них найбільше добре організованим був Сполучник Порятунку (пізніше – Сполучник Благоденства), з 1822 р. з’являються перші кружки майбутніх декабристів – тих, хто в 1825 р. вийде на Сенатську площу, тим самим зробивши першу в Росії спробу революції. Вона закінчилася невдачею. На престол замість Олександра I зійшов Микола I, названий історією безжалісним катом, місце неосвіченого Аракчеева зайняв Бенкендорф – заступник шпигунів і кар’єристів.

Такий побачив Росію Пушкін.

Вітчизняна Війна 1812 р., після якої почалося шумування в розумах молодого покоління, застала поета в Ліцеї. Але вільнолюбні думки проникнули й у цей заклад. Дивлячись на гвардійські полки, що проходять повз його вікна, ліцеїст виконувалися їхнім патріотизмом. По молодості своєї учні своєрідно проявляли волелюбність: воно виражалося в непокорі шкільному режиму, нехай навіть самому м’якому. Ліцеїсти збиралися на гулянках, де панувало неробство й витівки:

Спочатку ці змови

Між Лафітом і Клико

Лише були дружні суперечки,

И не входила глибоко

У серця заколотна наука,

Все це було тільки нудьга,

Неробство молодих розумів,

Забави дорослих пустунів…

У міру дорослішання, веселощі на цих збіговиськах стало перемежовуватися з обговоренням досить серйозних тим; розмови йшли про політика, моральність, і в 1815 р. Пушкін у посланні до свого друга Каверіну писав, що в Ліцеї

…розум високий можна сховати

Божевільної витівки під легким покривалом.

Цьому сприяло й те, що, наприклад, професор Куницын (та й деякі інші) проповідував ліберальні ідеї, він читав лекції по природному праву. У такій обстановці зародився своєрідний ліцейський дух, завдяки якому перший випуск Ліцею піддавався численним доносам.

Єдності як такого в Ліцеї не було. Учні розбивалися на групи, можна сказати, ворогували. Пушкіна не примикав ні до однієї з них, його навіть не прийняла “літературна верхівка”, але проте в юного поета були серед однокурсників друзі: Дельвиг, Кюхельбекер. Кращим іншому для нього завжди залишався ліцеїст Іван Пущин (навіть їхньої кімнати, або, як вони говорили, “келії” були поруч), до якого він пізніше звертався:

Мій перший друг, мій друг безцінний…

Через труднощі в зав’язуванні дружніх відносин з однолітками-ліцеїстами Пушкіна тягся до більше дорослих – Чаадаєву, братам Тургенєвим, Карамзину.

Час згладив у пам’яті поета всі шкільні розбіжності, і в його спогадах особі з’являється як “святе братерство”. З огляду на, що Пушкін був, по вираженню дослідника Ю. М. Лотмана, “людиною без дитинства” (дитячі його роки пройшли без особливої любові батьків, і в нього не було дорогих серцю спогадів про цей період), можна зрозуміти, чому він звів дружні зв’язки ліцейського часу в якийсь культ. В 1825 р. поет пише вірш “19 жовтня”, цілком присвячене цього прекрасного часу і являющееся своєрідним гімном дружбі:

Друзі мої, прекрасний наш сполучник!

Він, як душу, нероздільний і вічний –

Неколебим, вільний і безтурботний,

Зростався він під покровом дружних муз.

Та симпатія, що зближає майбутніх друзів, визначена долею, “приятельство” ліцейського років зв’язує людей на все життя, уважає Пушкіна:

Куди б нас не кинула доля

И счастие куди б не повело,

Всі ті ж ми: нам цілий мир чужина;

Батьківщина нам Царське Село.

Ці узи мають на увазі не тільки повагу, симпатію, але й забезпечують взаємну підтримку у важкі мінути. Друг пізнається в лиху. Міцність і щирість дружнього зв’язку двох ліцеїстів – Пушкіна й Пущина – була перевірена часом:

И я долю благословив,

Коли мій двір відокремлений,

Сумним снігом занесений,

Твій дзвіночок оголосив.

“Друг безцінний” Пущин відвідав опального поета в Михайлівськім, хоча той перебував у посиланні й приїжджати до нього було небезпечно, і скрасив його самітність. Дотримуючись святого боргу дружби, Пушкін у свій час послав у Сибір, де Пущин перебував після повстання на Сенатській площі, дружній привіт:

Молю святе провиденье:

Так голос мій душі твоєї

Дарует те ж утешенье,

Так опромінить він заточенье

Променем ліцейських ясних днів!

Своїм друзям Пушкін зобов’язаний многим. Ліцей йому замінив сім’ю, шкільні товариші були братами, друзі підтримували його, коли суспільство було готове розтоптати (поет, над яким нависла погроза посилання в Сибір за вільні слова, вірші й епіграми, воспрял духом після розмови із Чаадаєвим), завдяки турботам друзів Сибір була замінена виїздом з Петербурга на південь. Друзі ж і впливали на процес становлення його світогляду – зокрема, не останню роль вони зіграли у формуванні поняття волі для Пушкіна – можна сказати, центральної Теми його творчості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Теми дружби й волі в ліцейській ліриці Пушкіна

Categories: Нові твори

Links