“Млину на Флоссе” у творчості елиот
Особливості дарування й манери елиот, її сильні й слабкі сторони всього наглядней виявилися в “Млині на Флоссе”. Цей роман займає особливе положення у Творчості елиот. Хоча “Адам Бид” уважається найбільш характерним, програмним її добутком, “Млин на Флоссе” залишається її кращим добутком (так оціни-пал цю книгу, зокрема, Тургенєв ). Це її сама автобіографічна книга, вона підкуповує свіжістю і яскравістю перших вражень дитинства і юності. Але є в неї й ще достоїнства. В інших ранніх добутках елиот зло, аморальність, усякий дурний
И ще: розрив героїні із середовищем у цьому романі не так просто засудити, він естествен і неминучий. елиот показує,
В “Млині на Флоссе” елиот вивчає середовище англійського міщанства – тих, хто ще вчора був просто фермером, а сьогодні піднявся сходинкою вище – до положення мірошника або дрібного торговця. “Наукова проблема” роману полягає в протиставленні двох типів людей із цього середовища, двох сімей – Телливеров і Додсонов. Телливери – це батько Мегги й Тома і його рідня – бідна тітка Мосс; Додсони – мати Мегги й Тома і її рідня – три богатие тітки Дин, Глегг і Пулет. Додсони – розважливі, скупі торгаші й накопичувачі, вони незмінно практичні, ніколи не роблять нерозумних, невигідних для себе вчинків. Не бувало випадку, щоб хто-небудь із Додсонов розорився. Заповідь “будь бідний і чесний” вони замінили заповіддю “будь чесний і багатий”. Кінцева мета всього життя Додсонов – мати пристойну кількість факельників на похоронах і залишити продуманий заповіт. Одна з тіток заздалегідь уявляє собі, що після смерті чоловіка про неї будуть говорити як про “зовсім забезпечену вдову”.
Телливери, навпроти, непрактичні. У них у крові безрозсудна щедрість, необачність, гарячність. Сестра мірошника Телливера “ні з того, ні із цього” виходить заміж за бідняка Мосса й живе впроголодь. Сам Тіл-Лівер один раз дав грошове поручництво за друга й втратив на цьому значну суму, зопалу затіяв сумнівний процес через греблю, програв його, розорився – і його майно пішло сторгов.
Різниця між Телливерами й Додсонами видна в тім, як вони позичають. Додсони не ладь позичати Телливеру, звичайно, за відсотки, але при цьому постійно нагадують про своє благодіяння й жадають від родича-боржника шанобливості й покори. При дріб’язково;: сварці вони вимагають назад свої гроші. Телливер, хоча сам аж ніяк не багатий, позичає своєї ще більше нужденній сестрі. У важку мінуту він приїжджає запитати з її борг, але бачить, що в неї положення й зовсім безвихідне, і під кінець просить не квапитися з поверненням грошей
Коли Телливер розоряється, багаті тітки скуповують на аукціоні його майно й навіть не думають повернути куплене його сім’ї. Вони утішають дітей тим, що залишать їм багато грошей за заповітом, але відмовляються допомогти грошима зараз. Діти виганяють їх з будинку, зате знищують вексель бідної тітки Мосс, розуміючи, що вона не має сил повернути борг
Спадкоємні риси Додсонов і Телливеров своєрідно переломилися в молодшому поколінні. Хлопчик Том пішов у рідню матері. Він обмежений, навіть тупуватий, не здатний до відвернених наук, але дуже практичний. Завзятою роботою він відновлює стан батька й повертає сім’ї млин. Зразком для Тома служить чоловік тітки Дин. Дядюшка Дин досить превстиг у житті завдяки діловій кмітливості й зразковому поводженню. Коли йому було шістнадцять років, його куртка пахнула дьогтем, зате до кінця життя він носив тільки саме тонке сукно. Тім у всім треба прикладу дядюшки, виконаний почуття респектабельності й суворо засуджує всяке відхилення від її
Пряма протилежність Тому – його сестра Мегги. Вона успадкувала рвучку, безрозсудну гарячність Телливеров. Це розумна й талановита дівчинка, але вона постійно дивує навколишніми дивними витівками, наприклад, тікає з будинку в циганський табір (як це зробила в дитинстві й сама елиот).
Ставши дорослої, Мегги не навчилася респектабельності. До обурення рідних, вона закохується в горбаня, якого жодна “серйозна” дівчина не вважає за нареченого. До того ж він син того адвоката, що допоміг розорити її батька. Тім категорично забороняє сестрі бачитися з невідповідним коханим. Через якийсь час вони порушують заборону, але отут Мегги зненацька закохується в нареченого своєї двоюрідної сестри й ледь не розбудовує їхнє весілля. Правда, в останню мінусу, одумавшись, вона придушує в собі цю любов з почуття боргу
Суспільна думка не занадто строго судило б Мегги, якби вона й впрямь відбила в подруги багатого нареченого. Але вона “знеславила” себе тим, що провела наодинці з парубком ціла доба, а потім все-таки відмовилася від шлюбу – і от отут на неї ополчилося все суспільство, і рідний брат не побажав залишити неї під своїм дахом. Мегги, що завжди любила брата, дуже мучається розривом з ним. Вони примиряються під час повені й разом гинуть у хвилях ріки
Відмова Мегги від своєї любові й старання будь-що-будь помиритися з добропорядним братом показують, що елиот не зважилася до кінця захищати створений нею образ цільної й жагучої натури. Вона виявилася як би нижче своєї героїні. За це її цілком природно засудив російський революційно-демократичний журнал “Сучасник”. Автор статті про “Млин на Флоссе” М. Михайлов правильно зв’язував ідейно-художні недоліки роману із загальним духом компромісу, що панував у тодішній Англії. Він писав:
“Млин на Флоссе” була б гарячим протестом проти суспільних і сімейних забобонів, що обплутують і готовлять загибель навіть благороднейшим натурам, найбільш багатою енергією, якби автор не ставав би часом сам на сторону цих забобонів або, принаймні, не намагався знайти в них щось розумне. Страждання й загибель Мегги мисс еванс приписує начебто не одному навколишньому її деспотичному тупоумству; вона, очевидно, уважає не завжди справедливими й іншими бажаннями й прагнення Мегги. Це найбільше ясно з тої поблажливості, з которою вона говорить про вузькоегоїстичних цілях і вчинках Тома…
На противагу Мегги, автор виставляє нам Тома як сильний і рішучий характер. Але, повторюємо, не важко бути тверд і послідовним, задовольняючись всім навколишньої й плисти за течією, набагато більше сили й твердості потрібно, щоб плисти проти загального потоку, і якщо рідка енергія не сокрушится в цих зусиллях, то із цього ще не треба, що справедливість на стороні тих, які воліють легчайший і спокойнейший шлях
Ми, здається, не помилимося, якщо скажемо, що мисс еванс додала своєму роману такий примирливий характер тільки з остраху образити трохи одерев’янілі поняття суспільства, посередині якого вона живе. Це суспільство не любить нічого різкого й вимагає собі постійних поступок. Приклади таких поступок темній масі навіть із боку найбільш світлих виключень із її не рідкі в англійському житті й літературі. “Може, воно так там і потрібно”, а все-таки краще б, якби було навпаки.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)