Протиріччя історичних поглядах у творчості Джойса й Томаса Манна

Поданню Джойса про безглуздість історії протистоїть манновская концепція її глибокого змісту, що розкривається в міру розвитку культури. Ця концепція художньо реалізована за допомогою образів біблійної міфології. Т. Манн прагне показати, прибігаючи до тих же образам, і діалектикові історичного розвитку свідомості, що відповідає процесу виділення особистості з архаїчного колективу. Сам процес богошукання, обожнювання людини й очеловечивания бога еквівалентний, по Т. Маннові, виділенню “я” з “колективу”. Від общинної свідомості

братів Йосипа, строгих форм релігійності Иакова сам Йосип відрізняється своїм індивідуалізмом і більше вільним, активним відношенням до духовної спадщини, до нав’язаних традицією нормам

Але, як сказано, на початку цього розділу, Йосип переборює й свій особистий егоїзм, і навіть відомі “ницшеанские” можливості свого світовідчування, що в остаточному підсумку приводить до торжества соціальності, але вже на вищому щаблі. Із цією інтерпретацією до деякої міри зв’язане й манновское розуміння провини Йосипа, настільки відмінне від тлумачення провини Ирвикера в “Поминках по Финнегану”.

В “Йосипові

і його братах” дуже істотно усвідомлене використання структури ритуалу для внутрішньої організації “роману-міфу”. Із цим зв’язаний дуже вдалий манновский термін “свято оповідання”: “Свято оповідання – ти врочисте вбрання таємниці життя, тому що ти робиш вневременность доступної народу й заклинаєш міф, щоб він протікав от зараз і отут” (т. 1, стор. 75). У спеціальній дисертації Г. Фогеля про час у Т. Манна179 добре показано, як тимчасова структура “міфічного свята” організує оповідання, що, наприклад, міфічній формі свята відповідає тимчасова многослойность історії Иакова й що в такий же спосіб у сюжетах про Йосипа позачасові структури образів думки й життя розгортаються епічно, чому відповідає й двоїста – усередині й поза оповіданням, в історії й у міфі – роль оповідача в романі. Віддаючи данину тонкому розумінню міфології Томасом Манном, помітимо, що в класичних формах міфу шлях актуалізації, осучаснення трохи більше складний (хоча Т. Манн розробляв біблійні міфи, але претендував і на “зображення” міфології в цілому): спочатку історичний досвід підсумується на екрані доісторичного, чисто міфічного “початку” часів, а вже потім відтворюється в ритуалах, у нормах поводження й т. д. І це специфічно міфічне подання як би відповідає “дну” того бездонного колодязя, у якому Т. Манн метафоризирует не тільки своє відношення до міфу, але і його таємну структуру

Ми переконалися, наскільки в Джойса й Манна різні не тільки загальні риси творчих методів, але й характер самої поетики міфологізована, розробленої ними, кожним самостійно. Разом з тим при всіх розходженнях феномен міфологічного роману не зник у ході нашого аналізу; навпаки, вичленились його деякі загальні риси

Поетика мифологизирования припускає відоме протиставлення універсальної психології (архетипически інтерпретованої) і історії, міфологічний синкретизм і плюралізм, елементи іронії й травестии. Вона використає циклічну ритуально-міфологічну повторюваність для вираження універсальних архетипів і для конструювання самого оповідання, так само як і концепцію легко змінюваних соціальних ролей (масок), що підкреслюють взаємозамінність, “плинність” персонажів. Поетика мифологизирования – один зі способів організації оповідання після руйнування або сильного порушення структури класичного роману XIX в. спочатку за допомогою паралелей і символів, що допомагають упорядкувати сучасний життєвий матеріал і структурировать внутрішнє (мікропсихологічне) дія, а потім шляхом створення самостійного “міфологічного” сюжету, структурирующего одночасно колективну свідомість і загальну історію

Поетика мифологизирования й у Джойса й у Т. Манна є не стихійним, інтуїтивним поверненням до мифо-поэтическому мислення, а одним з аспектів інтелектуального, навіть “філософського” роману й опирається на глибоке книжкове знайомство із древньою культурою, історією релігії й сучасних наукових теорій. В інтерпретації античних і біблійних міфів вони обоє значною мірою опираються на “синкретичні” эзотерические навчання (санкционирующие змішання воєдино різних міфологічних систем у якоїсь метамифологии) і на ритуалистические теорії початку XX в. (Фрейзер і його послідовники), у відомій мері сводящие міф до ритуалу, що дозволяє вважати Циклічність універсальною рисою міфологічної свідомості, а календарні аграрні міфи (умираючого й бога, що воскреє, і т. п.) найбільш репрезентативними для всякої міфології. Про значення так званої “аналітичної психології” ( щозв’язує безпосередньо психологію й міфологію) для міфологічного роману говорилося вище досить багато. Всі ці впливи, втім, не перешкодили Джойсу, нехай досить субъективистски, передати деякі особливості міфологічної “манери” мислення, а Т. Маннові художніми засобами дати в багатьох відносинах глибокий аналіз міфології древнього мира

“Десоциологизация” роману сприяє деякому,, почасти дійсному, почасти мнимому, подібності міфологічного роману XX в. з ранніми формами роману, у яких ще не встигли виникнути соціальні характери, відому роль грала фантастика, пов’язана з пережитками справді міфологічних традицій. Такі, зокрема, ранні форми роману пізнього середньовіччя, що наприклад уже згадувався “Парцифаль”, сюжет якого найбільше заглиблено розроблений у версії Вольфраму фон Эшенбаха. Спроба зближення мифологизирующих романів Джойса й Т. Манна з позднесредневековим романом (“Парцифалем”, “Тристаном і Ізольдою” і т. д.) уже мала місце в роботі Джозефа Кэмпбелла про “творчу міфологію”. Кэмпбелл, однак, основу цієї подібності бачить в аналогічній ситуації звільнення особистості від традиційної релігійності й створення своєї світської, особистісної “міфології”. У дійсності ситуації тут протилежні, і саме в цій протилежності секрет “подібності”, тому що Мова йде про подібність ще незрілих форм роману, що звільняються, але ще що не звільнилися від міфологічних і казкових традицій, з формами розкладання класичного реалістичного роману, для яких характерно свідоме звертання до міфу, на основі книжкового знайомства

Дотепер ішла мовлення про перші й разом з тим класичних зразках мифологизирующего роману XX в. Джойс і Т. Манн, імовірно незалежно друг від друга, дали “формулу” поетики мифологизирования в новітній літературі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Протиріччя історичних поглядах у творчості Джойса й Томаса Манна

Categories: Нові твори

Links