Естетические погляди Джорджа елиота

Головний полемічний зміст висловлень елиот – боротьба із усяким романтичним перебільшенням, романтичним відходом від дійсності (у тому числі в сучасного їй неоромантизму). Але, відповідно до загальної тенденції позитивістського реалізму другої половини століття, елиот нападає й на нібито “романтичні” моменти в класичному реалізмі 30- 40-х років, які насправді свідчать, про силу цього реалізму – про вміння справжніх реалістів всупереч умовам буржуазного суспільства, що, як відомо, дли мистецтва не сприятливо, створювати добутку

з більшими, значними героями й з напруженою драматичною дією. Щодо цього Дж. елиот якоюсь мірою капітулює перед прозаїчністю буржуазного суспільства

Однак цей загальний висновок має потребу в ряді істотних застережень. По-перше, у своїй Творчості елиот не завжди треба своїм програмним деклараціям. По-друге, ці декларації спрямовані не стільки проти французького, скільки проти англійського реалізму першої половини XIX століття, у якому елементи романтичної умовності й справді були дуже сильні (Диккенс, Ш. Бронте, Бульвер).

По-третє, незначність, щоденність героїв і обставин елиот звичайно розглядає не як достоїнство,

а як недолік сучасного суспільства, протестує проти них, тому що залишаються не розкритими можливості, закладені в природі людини

Нарешті, і це саме головне, елиот розрізняє усередині суспільства трудові шари – і в їхньому побуті, їхньої моралі, їхній мові черпає матеріал для сильних, барвистих добутків

От чому, хоча Дж. елиот, звичайно, не настільки великий письменник, як Диккенс і Теккерей, вона все-таки – значна фігура в історії англійського реалізму

Розглядати добутки письменника в строго хронологічному порядку не завжди правильно. Послідовність добутків в “Людській комедії” або й ” Ругон-Маккарах” має свою власну внутрішню логіку, що не залежить від того, який роман був написаний раніше, а який пізніше. Але для розуміння продоведений елиот хронологічний принцип дуже важливий. Ведучи переговори з видавцем, елиот писала йому: “Я волію, щоб мої Твори з’являлися в тім порядку, у якому вони написані, тому що вони належать до послідовних духовних фаз”.

По суті творчість Дж. елиот різко ділиться на два періоди, гранню між якими служить її історичний роман “Ромола” (1862-1863).

Розходження між двома періодами визначається, насамперед, тим, що в перший період Дж. елиот жила накопиченими спогадами дитинства й оповіданнями, що запам’яталися з дитинства, що оточують. Матеріалом для цих добутків служило життя батька й матері елиот, найближчих її рідних і жителів її рідного куточка провінційної сільської Англії. Всі добутки цього періоду мають тематичну єдність, описують побут однієї й тої ж місцевості, герої говорять на тім же північному діалекті – і, якби елиот зберігала для героїв різних романів ті ж імена, були б всі підстави сприймати ці книги як закінчений єдиний цикл. Швидкість появи цих романів (по одному в рік) підтверджує, що матеріал був уже весь у голові й легко лягав на папір. Дж. елиот увійшла в історію літератури головним чином саме цими першими книгами, коли вона, по відомому вираженню, пила зі свого, хоч і невеликого, склянки. Із усього, що написано нею пізніше, тільки “Миддлмарч” – справді значна книга

Однак елиот не могла занадто довго затримуватися на першому періоді, зокрема тому, що тодішня її тематика все-таки була вузька й одноманітна. “Кожний з нас, – говорить елиот в одному листі, – нагромадив свій маленький запас – два або три переконання, плід нашого характеру й досвіду, і дорівнює небезпечно грати на цих струнах занадто довго – і зачіпати інші струни, які не є нашими переконаннями, а представляють собою тільки запозичення й чужа луна”.

У другий період, що починається з “Ромоли”, кругозір елиот значно розширюється. Вона вже не обмежується зображенням селян і ремісників, малює й вище світло й буржуазію; у її романи входять проблеми політики, виборчої боротьби, розвитку науки й мистецтва. Для кожного роману вона тепер вивчає чимало спеціальної наукової літератури й працює над кожною книгою від трьох до п’яти років. Але у всіх цих книгах менше свого, менше колориту, характерного саме для елиот, немає свіжості й барвистості її перших добутків

До першого періоду ставляться: “Сцени з життя духівництва” (1858), “Адам Бид” (1859), “Млин на Флоссе” (1860) і “Сайлес Марнер” (1861), а також два оповідання – “Піднята завіса” (1859) і “Братик Джейкоб” (1860).

Елиот не належить до письменників, яким доводилося довго домагатися слави. Перша ж її книга була із захватом зустрінута літературними колами, зокрема, Диккенсом і Теккереем, а друга відразу знайшла дорогу до самого широкого читача

ПРО “Сцени з життя духівництва” Диккенс писав: “Я ніколи не зустрічав такої правди й такої художності, якими дихають гумористичні й патетичні сцени цих повістей”.

Щоб зрозуміти, чому ця перша книга елиот зробила таке велике враження, треба відчути те повое, свіже звучання, що елиот внесла в літературу XIX століття. От одна з перших сторінок першої її повести:

“Читач! Чи пив ти коли-небудь такий чай, який у цю мінуту мисс Гибс передає містерові Пілігримові? Чи маєш ти поняття про солодку міцність, про живлющу ніжність сподіваючись, у міру змішаного з теперішніми сільськими вершками? Ні, цілком ймовірно, ти – жалюгідний городянин, що називає вершками білясту рідину, що продають дрібними копійчаними порціями. Поняття твоє про корову зливається з білою гіпсовою твариною, виставленою у вікні молочної крамниці, тобі невідома поетична Історія теперішніх злиток, подібних тим, якими мисс Гибс пригощає містера Пілігрима: як сьогодні ранком вони ще перебували в сосках більших гладких тварин, що юрбилися під навісом і з нетерплячим муканням очікували своєї черги; як вони, зі звуком мірн і приємним, падали в цебро Бетті, поширюючи у свіжому повітрі чарівний захід; як їх перенесли в цей храм студеної чистоти в молочну, де вони тихо відділилися від не настільки шляхетного молока й у м’якій білизні чекали, щоб ложка мисс Гибс перенесла їх у скляний сливочник”.

Для сільського читача добуток, початий з такий поти, було близького й рідним, “жалюгідного городянина” воно залучало своєю незвичайністю. У ту пору Теккерей описував вище суспільство, Диккенс, Ш. Бронте, Гаскелл – міські буржуазні й дрібнобуржуазні кола, а попутно й побут робітників; творчість елиот заповнило порожнечу, що утворилася з кінця XVIII століття в зображенні сільської Англії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Естетические погляди Джорджа елиота

Categories: Нові твори

Links