“Перевага грозових початків в атмосфері століття повідомило її творчості наліт цивільної значущості” Б. Л. Пастернак (По творчості А. А. Ахматовій)

1. Ахматова – відкриття в літературі початку XX століття. 2. Лірична героїня. 3. Цивільна позиція Ахматової. Наприкінці XIX – початку XX сторіччя Росія відкрила для себе імена багатьох талановитих людей, що пробують себе в різних областях людської діяльності, зокрема в літературі.

Одним з таких відкриттів з’явилася А. А. Горенко, що використовує літературний псевдонім Ахматова Талановита поетеса народилася в сім’ї морського інженера-механіка А. А. Горенко, що був проти захоплення дочки написанням віршів. Великий вплив на дівчинку зробила

мати Інна еразмовна, що прекрасно розбирається в літературі й поезії. Саме їй поетеса згодом присвятить проникливі рядки: …

Жінка із прозорими очами (такоїої глибокої синявого. Що море Не можна не згадати, подивившись у них), З найрідшим ім’ям і білою ручкою, И добротою… В 1912 році вийшов перший ахматовский збірник віршів “Вечір”, що відразу викликав захват у літературного суспільства.

Багато віршів були відбиттям поглядів популярних у той час акмеистов і були перейняті мотивами смутку й самітності. Творчість молодої поетеси вразило аматорів поезії глибокими духовними переживаннями. Її

лірична героїня тонко почувала життя з усіма її зльотами й падіннями, щасливими моментами й прикростями. Вражало читачів і сильне прагнення Ахматової не просто жити, а радуватися кожному моменту, визначеному долею.

Навколишній світ був для поетеси невичерпним джерелом для натхнення Вона могла гармонійно взаємодіяти з миром природи, дозволяючи своїм читачам хоч на короткий період, але відчути вічний перебіг часу. Незначна подія або деталь могли настільки вразити Ганну, що народжувався новий чудовий добуток. Через свою творчість поетеса робила цей мир небагато радостней і пречервоній. Великий вплив на творчість Ахматової зробили добутку А. С. Пушкіна. Можливо, саме у свого кумира молода поетеса запозичило прагнення й до ясного лаконічного складу, і до граничної чіткості образа, і до інтонаційної виразності.

Ганну Андріївну не можна обвинуватити в наслідуванні великому поетові, але двох талантливейших поетів все-таки зв’язує загальне розуміння призначення поета в цьому житті. Для них поет – це насамперед пророк, що неодмінно до самої своєї останньої мінути повинен бути відданий своєму поетичному дарунку. Вірші Ахматової часто написані короткими четирехстрочними строфами. Цього вистачає поетесі, щоб точно і яскраво відбити всю гаму людських відносин і психологічних характерів Добутку не пестрят розгорнутими метафорами або складними епітетами.

Як досвідчений скульптор Ахматова відтинає від речень вся зайва, відволікаюча увага читача від по-справжньому головного. У результаті у віршах залишаються тільки важливі речі. Нерідко, намагаючись ще більше підсилити враження, поетеса взагалі відмовляється від займенників: Те змійкою, згорнувшись клубком, У самого серця чаклує, То цілі дні голубком На білому віконці воркоче… Ахматовские добутку не терплять голосного декларування зі сцени, оскільки вимовлені пошепки, вони здатні торкнути серце слухача набагато сильніше.

У поезії Ганни Андріївни можна простежити трохи тематичних напрямків Однак особливе місце займає тема батьківщини. Цей мотив з кожним роком звучить усе голосніше й голосніше у творчості Ахматової незважаючи на те що любити рідну землю зовсім не просто. Адже саме тут ведуться криваві війни, які несуть життя багатьох добре знайомих їй людей, а потім чоловіка й сина. Проте мелодія рідної землі дозволяє поетесі зайняти в першу світову війну позицію, що різко відрізняється від офіційною пропагандисткою літератури.

Для Ахматової війна назавжди залишиться великим злом, які б благі цілі вона не переслідувалася Можливо, саме тому її вірші-плачі так скорботні: Ялівця запах солодкий Від палаючих лісів летить. Над хлопцями стогнуть солдатки, Овдовілий плач по селу дзенькає. У своєму вірші “Молитва” поетеса повною мірою виражає свою цивільну позицію, молячи долю, дати їй можливість принести в жертву Росії все, що в неї є дорогого: Дай мені гіркі роки недуги, Задиханья, безсоння, жар, Отими й дитини, і друга, И таємничий пісенний дарунок – Так молюся за твоєю літургією Після стількох томливих днів, Щоб хмара над темною Росією Стала хмарою в славі променів.

З кожним роком Ахматова усе уважніше дивиться на пейзажі рідної країни, всі частіше в її віршах проявляється тремтливість і ніжність патріотичного почуття, свідома відмова від суєти світського життя. Починає проявлятися цивільний^-цивільний-громадянський-національно-цивільний характер її поезії: Ти, росою окропляющий трави, Звісткою душу мою оживи, – Не для пристрасті, не для забави, Для великої земної любові. Ахматова не приймає революцію, однак вона не мислить себе й своя творчість без Росії. Вона засуджує тих, хто їде, кидає свою батьківщину у важкі для неї часи З іншого боку, вона не бажає примикати до так званих внутрішніх емігрантів, які залишилися на рідній землі, однак ворожі стосовно Росії.

Мені голос був. Він кликав утешно, Він говорив: “Іди сюди, Залиш свій край глухої й грішний, Залиш Росію назавжди…” Але равнодушно й спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартої Не опоганився скорботний дух. У цьому вірші вона, по суті, уперше виступила як жагучий цивільний поет.

Емоційний вплив добутку на читача ще більше підсилює стругаючи, піднята, євангельська форма вірша, що нагадує проповідник^-проповідників-пророків-проповідників Интонационно створюється відповідний жест, що виганяє кого-небудь або що-небудь із храму. Як би починалося нове літочислення, і Ахматова прекрасно почуває це. 40-е роки XX сторіччя важкі для Ахматової. Арештовано сина, однак і в цей критичний для неї момент, поетеса не опускає рук, жене від себе зневіра.

У цей період з’являється знаменитий ахматовский “Реквієм”. Ідею написати цей цикл віршів подала їй випадкова знайома, так само як і вона ожидающая звісточки про рідному їй людині в стін в’язниці. Вона просто запитала поетесу, чи зможе та описати цей час у своїх віршах Ганна Андріївна відповіла: “Можу”. Поступово сталипоявляться її щирі й неймовірно сильні по ступені впливу на читача вірша, що становлять поему “Реквієм”.

Десять невеликих добутків написані в різний час, з 1935 по 1940 рік, але все разом являють собою єдине значеннєве ціле. Поема з’явилася завдяки неймовірному почуттю боргу, що випробовувала Ахматова стосовно сотень тисяч жінок, як і вона, що випробували на собі велике материнське Горе В “Присвяті” Ахматової цитується звертання Пушкіна до декабристів: Але міцні тюремні затвори, А за ними каторжні нори, И смертельна туга. Цим вона начебто поєднує каторжників різних часів між собою. “Реквієм” дуже емоційний. Тут явно звучить і вага втрати, і безутішність материнських страждань.

У першій же главі поеми з’являється головна героїня, чоловіка якої ведуть на світанку Вона рисується поетесою в трагичной обстановці, де всі речі ясно свідчать про розпач цієї жінки. Це поетичне оповідання багато в чому автобиографичен – в 1935 році арештований чоловік Ахматової Н. Н. Пунин. И далі, протягом всієї поеми зустрічається багато моментів, які перегукуються з життям самої поетеси. Однак Ганна Андріївна свідомо не називає яких-небудь імен, і це ще більше підсилює відчуття того, що лірична героїня – одна з багатьох жертв репресій. Вона не цілком ще усвідомлює, що ж з нею відбулося, і що в її житті змінилося.

А останнім завершальним акордом стає лише одне слово – вирок. У поемі воно пролунало в сьомому розділі циклу. Це кульмінація всієї поеми. Із проголошенням цього слова нічого не міняється навколо, однак повністю валить внутрішній мир героїні, міняється її емоційний стан: У мене сьогодні багато справ, Треба пам’ять до кінця вбити, Треба, щоб душу скам’яніла, Треба знову навчитися жити Кілька разів Ганна Андріївна у своїй поемі звертається до біблійних тем. Як приклад можна привести вірш “Розп’яття”.

Як і в інших частинах добутку, тут переважає високий стиль, що не псують навіть прозаїчні подробиці. Ахматова залишається вірної собі, і саме тому поема виявляється наповненої безліччю символічних речей і предметів. По своєму значеннєвому навантаженню “Реквієм” – це свого роду обвинувачення всім кривавим тиранам тої складної епохи, всім тим, хто знищував людей Але головним обвинувачем тут стає не поетеса або лірична героїня, у цій ролі виступає час, що неминуче розставляє все по своїх місцях


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Перевага грозових початків в атмосфері століття повідомило її творчості наліт цивільної значущості” Б. Л. Пастернак (По творчості А. А. Ахматовій)

Categories: Твори з української літератури

Links