Людина підпілля – герой “Записок з підпілля” Ф. М. Достоєвського
Сорокарічний чиновник у відставці, він живе в “куті” – “паскудної, поганій” кімнаті на краю Петербурга. У “підпіллі” він і психологічно: майже завжди один, віддається нестримного “мечтательству”, мотиви і образи якого взяті з “книжок”. Виявляючи розум і мужність, він досліджує власну свідомість, так визначаючи мету своєї сповіді – “випробувати: чи можна хоч з самим собою зовсім бути відвертим і не побоятися всієї правди?”. Герой бунтує проти відкритих сучасною наукою законів природи, “кам’яна стіна”
“Хотіння” – ось “прояв усього життя… і з розумом, і з усіма почісуванням”. Всупереч “науковим” висновками соціалізму про людську природу і людському благо він відстоює своє право до “позитивного розсудливості домісити вульгарну дурість”, щоб підтвердити, що “люди все ще люди, а не фортепіанні клавіші”. У “негативний століття” він
Але “дійсність” не підпорядковується законам літератури. Соромлячись самого себе і розуміючи, що “підпіллі” є “моральне розтління”, герой не може подолати страх перед “живим життям”. Незважаючи на генетичний зв’язок з Голядкі-ним (“Двійник”) і Мрійником (“Білі ночі”), це новий тип героя Достоєвського, людина з “розірваним свідомістю”, чиї риси згодом так чи інакше втілилися в образах Раскольникова, Ставрогіна, Аркадія Долгорукого, Версилова, Карамазових та ін “Я пишаюся, що вперше вивів справжню людину російської більшості і вперше викрив його потворну і трагічну сторону”, – писав Достоєвський.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)