Герой роману Ф. М. Достоєвського “Підліток”

Аркадій Довгорукий незаконнонароджений син поміщика Версилова, що одержав “князівську” прізвище свого юридичного батька Макара Довгорукої, колишньої двірської людини. А. Д. виріс поза сім’єю, “дитячі смутні роки” провів у приватному пансіоні, піддаючись глузуванням і приниженням. Тоді він, по його власних словах, “усвідомив, що я… лакей” і почав у мріях “перестворювати життя на інший лад”. Образ пушкінського Барона, скупого лицаря, а пізніше Ротшильда, стає для юнака ідеалом, сполучаючи в собі эстетически значиме

чудо (раптове явище з незначності), таємницю (повна безвісність до нагромадження “рот-шильдовой цифри”) і авторитет (Ротшильд “вище всіх”, тому що “гроші…єдиний шлях, що приводить на перше місце навіть незначність”).

Викладаючи свою ідею “стати Ротшильдом”, підліток різко відмежовує її від нагромадження для “зайвого шматка” (“фатерст-ва”) і безглуздої скнарості – “гарпагон-ства”; ставши мільйонером і з’явившись миру, він готовий навіть роздати свої багатства, тим самим ставши “удвічі богаче”.

Закінчивши гімназичний курс, Аркадій Довгорукий приїжджає в Петербург

– місто, вибраний їм для здійснення ідеї. Однак тут його захоплюють інші події: він розгадує Вер-силова, про яке, по власному визнанню, “мріяв взасос”; бере участь у численних інтригах навколо компрометуючу молоду вдову Ахматову документа, волею случаючи попали в його руки; зближається з молодим князем Сокольским і живе на його гроші, не підозрюючи, що від князя вагітна його сестра Ліза

Усвідомлюючи свої “падіння”, Аркадій винить себе у відхиленні від ідеї, однак у всіх “відхиленнях” спокушається саме тим, що залучає його в образі Ротшильда: могутністю й владою (спокуса документом, володіння яким робить Ахмакову жертвою А. Д.), блиском (спокуса дружбою із Сокольским, що дає засобу на рисаків і ресторани, доступ у світло). Інстинктивно почуваючи нечистоту свого ідеалу, А. Д. намагається знайти заміну йому у Версилова, живописующего картину “золотого століття” – суспільства доброчесних людей без Христа. Поява в сім’ї Макара Довгорукого, його “умилительние” бесіди, праведна смерть виявляються найсильнішим враженням, що поселяє в душі підлітка спрагу благопристойності. Відбувається очищення “нечистого ідеалу”, свідченням чого стає відмова шантажувати Ахмакову, результатом – поява записок

Формулюючи для себе “головну ідею” добутку, Достоєвський писав: “Підліток хоча й приїжджає з готовою ідеєю, але вся думка роману та, що він шукає керівну нитку поводження, добра й зла, чого немає в нашому суспільстві, цього жадає він, шукає чуттям, і в цьому мету роману”, Про свою нетвердість в “розумінні добра й зла” неодноразово висловлюється й сам А. Д. Хиткість, проміжність його стану між “безгрішним” дитинством і дорослою відповідальністю підкреслена як назвою, так і віком героя. Двадцять років – вік повноліття в Пятикнижии Мойсея, що відокремлює “дітей”, “не знаючого ні добра ні зла”, яким ще може відкритися Земля Обітниці, від “батьків”, чиї “трупи впадуть у пустелі цей” (Числа, 14: 29-32).

Таким чином, для дев’ятнадцятирічного героя проблема вибору “керівної нитки поводження” гранично загострена

Долинин і Розенблюм відзначають близькість образа А. Д. “підпільному типу” із задуму циклу “Житіє Великого Грішника” (вік, ім’я, навчання в пансіоні Тушара й т. д.), підкреслюють особливе значення в сюжеті мотиву покаяння, що свідчить про проходження ідеалу “благопристойності”, заповіданому Макаром Довгоруким. Ця концепція підтверджується чорновими редакціями: “Парубків (NB великий грішник) після ряду прогресивних падінь раптом стає духом, волею, світлом і свідомістю на найвищу з висот

Вся справа в тому, що всі начала морального перевороту лежали в його характері, що і піддати^-те злу не наївно, а зі свідомої злої Думи “. “Якщо від Я, те вся поема в тім: як було я впав і як я був урятований”. В остаточному тексті подібних оцінних висловлень у вустах оповідача ні, у згладженому виді вони передані другорядному персонажу, Миколі Семеновичеві, “трохи холодному егоїстові, але безперечно розумній людині”, за словами А. Д. Повідомляючи свою думку про записки, вона характеризує підлітка як одного з юнаків з “затаєним бажанням безладдя”, що відбуває від “затаєної спраги порядку й благопристойності”. Подібну характеристику одержує А. Д. і від Версилова (ч. 3, гл. 7), що відносить себе в отроцтві й свого сина до ” дітей, щозамислюються,”, “залишеним на одні своїх сил і мрії й з жагучий, занадто ранньою й майже мстивою спрагою благопристойності”.

Сам факт передачі записок, початих “для одного себе”, іншій особі, зміна тону оповідання від декларації своїх прав до самозвинувачення, недвозначна віднесеність часу закінчення “процесу пригадування й записування” до останнього тижня Великого поста свідчать про їхню близькість сповіді (причому не тільки як літературному жанру, але і як таїнству). Ю. Ф. Карякин “головною й простою таємницею” роману вважає “відкриття щоденника як знаряддя духовного самовироблення”, протиставлення “довгого, важкого процесу нещадного пригадування” ідеям “капіталу разом” і “швидкого подвигу” (див. його книгу “Достоєвський і переддень XXI століття”, 1989).

Попередники образа А. Д. у літературі – дэвид Копперфильд Диккенса, Гринев Пушкіна; крім цих добутків у процесі роботи над романом Достоєвський неодноразово згадує “Сповідь” Руссо, “Батьків і дітей” Тургенєва, “Війну й мир” Толстого. “Підліток” в очах його автора – “роман про нинішніх дітей і нинішніх батьків” з героєм – членом “випадкового сімейства” на противагу “родовому типу”, представленому в “дворянській літературі” і відкритому ще Пушкіним в “Капітанській дочці”, задумі циклу “Переказу російського сімейства”.

Серед прототипів А. Д. дослідники називають самого Достоєвського, указуючи на ряд збігів у біографії автора й героя; А. С. Долинин відзначає також подібність А. Д. у гл. 8 частини 1 роману із психологічним портретом Некрасова, даним у некролозі Достоєвського


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Герой роману Ф. М. Достоєвського “Підліток”

Categories: Нові твори

Links