Літо в оповіданнях М. М. Пришвіна

Літо в оповіданнях М. М. Пришвіна

Оповідання про природу в літню пору року

Перший рак

Гримів грім і йшов дощ, і крізь дощ лучило сонце й розкидалася широка веселка від краю до краю. У цей час розпускалася черемшина, і кущі дикої смородини над самою водою позеленіли. Тоді з якийсь рачачої печури висунув голову й ворухнув вусом своїм перший рак

Незадоволена жаба

Навіть вода схвилювалася, – от до чого взигрались жаби. Потім вони вийшли з води й розбрелися по землі: увечері було, – що ні крок, то жаба

У цю теплу ніч усе жаби

тихесенько гурчали й навіть ті гурчали, хто був незадоволений долею: у таку-те ніч стало добре й незадоволеній жабі, і вона вийшла із себе й, як всі, загурчала

Осиковий пух

Знімав жгутики з осики, що розпускають пухнув. Проти вітру, сонця, як пушинки, летіли бджоли, не розбереш навіть – пух або бджола, чи насіння рослини летить для проростання або комаха летить за видобутком

Так тихо, що за ніч літаючий осиковий пух осів на дороги, на заводі, і все це немов снігом покрито. Згадався осиковий гай, де пухнув у ній лежав товстим шаром. Ми його підпалили, вогонь метнувся по гаї, і стало все чорним

Осиковий

пух – це велика подія весни. У цей час співають солов’ї, співають зозулі й іволги. Але відразу співають уже й літні подкрапивнички.

Час вильоту осикового пуху мене щораз, щовесни чимсь засмучує: розтрата насінь отут, здається, більше навіть, чим у риб під час ікрометання, і це придушує мене й тривожить

У той час, коли зі старих осик летить пух, молоді переодягаються зі свого коричневого дитячого одягу в зелену, як сільські дівчини в річне свято показуються на гулянку те в одному вбранні, те вдругом.

Після дощу гаряче сонце створило в лісі парник з дурманним ароматом росту й тління: росту березових бруньок і морогу й теж ароматного, але по-іншому, тління торішніх листів. Старе сіно, соломини, мочально-жовті купини – всі поростает зеленою травою. Позеленіли й березові сережки. З осик летять насіння-гусениці й виснуть на всім. От зовсім недавно стирчала високо торішня висока густа мітелка белоуса розгойдуючись, скільки разів, напевно, вона лякала й зайця й пташку. Осикова гусениця впала на неї й зломила її назавжди, і нова зелена трава зробить її невидимої, але це ще нескоро, ще довго буде старий жовтий кістяк одягатися, обростати зеленим тілом нової весни

Третій день уже сіяє вітер осикою, а земля без утоми вимагає усе більше й більше насінь. Піднявся вітерець, і ще більше полетіло насінь осикових. Вся земля закрита осиковими черв’яками. Мільйони насінь лягають, і тільки небагато з мільйона проросте, і все-таки осичняки виросте спочатку такий густий, що заєць, зустрівши його на шляху, обежит.

Між маленькими осинками незабаром почнеться боротьба коріннями за землю й галузями за світло. Осичняки починає проріджуватися, і коли досягне висоти росту людини, заєць отут почне ходити гризти кору. Коли підніметься світлолюбний осиковий ліс, під його пологом, притискаючись робко до осинкам, підуть тіньовитривалі ялинки, помалу вони обженуть осики, задушать своєю тінню світлолюбне дерево з вічно тріпотливими листами

Коли загине весь осиковий ліс і на його місці зав’є сибірський вітер у ялиновій тайзі, одна осика де-небудь осторонь на галявині уцелеет, у ній буде багато дупел, вузлів, дятли почнуть довбати її, шпаки оселяться в дуплах дятлів, дикі голуби, синичка, білка побуває, куниця. І, коли впаде це велике дерево, місцеві зайці прийдуть узимку гризти кору, за цими зайцями – лисиці: отут буде звіриний клуб. І так, подібно цій осиці, треба зобразити весь зв’язаний чимсь лісовий мир

Я навіть утомився дивитися на цей посів: адже я – людина й живу постійно в зміні горя й радості. От я стомлений, не треба мені цих осик, цієї весни, от мені здається, навіть саме “я” моє розчиняється в болі, навіть сам біль зникне, – немає нічого. Так на старому пні, опустивши голову на руки, очі в землю, сиджу я, не обертаючи ніякої уваги, що осикові гусениці обсипають мене. Нічого ні поганого, ні гарного… Існую як продовження старого пня, що обсипається насіннями осики

Але от я відпочив, з подивом з незвичайно приємного моря спокою приходжу в себе, оглядаюся й знову все зауважую й усьому радуюся

Червоні шишки

Роси холодні й свіжий вітер удень зменшують літній жар. І тільки тому ще можна ходити в лісі, а те б тепер сила-силенна було гедзів удень, а по ранках і по вечорах комарів. По-справжньому тепер би час мчатися збожеволілої від гедзів коням у поле прямо сповозками.

У свіжий сонячний ранок іду я в ліс полями. Робочі люди спокійно відпочивають, огортаючись пором свого подиху. Лісова галявина вся насичена росою холодної, комахи сплять, багато квітів ще не розкривали віночків. Ворушаться тільки листи осики, із гладкої верхньої сторони листи вже обсохнули, на нижньої оксамитова роса тримається дрібним бісером

– Здрастуйте, знайомі ялинки, як поживаєте, що нового?

И вони відповідають, що все благополучно, що за цей час молоді червоні шишки дійшли до половини теперішньої величини. Це правда, це можна перевірити: старі порожні поруч із молодими висять на деревах

З ялинових прірв я піднімаюся до сонячної опушки, по шляху в глухомані зустрічається конвалія, вона ще зберіг всю свою форму, але злегка пожовк і більше не пахне

Пень-Мурашник

Є старі пні в лісі, всі покриті, як швейцарський сир, дірочками, і сохранившие міцну свою форму. Якщо, однак, прийде сісти на такий пень, то перегородки між дірочками, мабуть, руйнуються, і почуваєш, що сам на пні небагато осів. І коли відчуєш, що небагато осів, те вставай негайно: з кожної дірочки цього пня під тобою виповзе безліч мурах, і ноздреватий пень виявиться весь суцільним мурашником, що зберіг обличие пня

Захід року

Для всіх тепер тільки початок літа, а в нас захід року: деньки адже вже убувають, і, якщо жито зацвіло, виходить, по пальцях можна підрахувати, коли її будуть жати

У косих ранкових променях на узліссі сліпуча білизна беріз, белее мармурових колон. Отут, під березами, ще цвіте своїми незвичайними квітами жостір, боюся, що погано зав’язалася горобина, а малина сильна й смородина сильна, з більшими зеленими ягодами

З кожним днем тепер усе рідше й рідше чується в лісі “ку-ку”, і усе більше й більше наростає сите літнє мовчання з перекликом дітей і батьків. Як найрідший випадок – барабанна трель дятла. Почуєш поблизу, навіть здригнешся й думаєш: “немає чи кого?” Немає більше загального зеленого шуму, от і співочий дрізд – співає як добре, але співає він один-одинешенек. Може бути, ця пісенька тепер і краще звучить – спереду найкращий час, адже цей самий початок літа, через два дні Семик. Але однаково, того чогось більше вуж ні, те пройшло, почався захід року

Темний ліс

Темний ліс гарний у яскравий сонячний день, – отут і прохолодь і чудеса світлові райським птахом здається дрізд або сойка, коли вони, пролітаючи, перетнуть сонячний промінь, листи найпростішої горобини в підліску спалахують зеленим світлом, як у казках Шехерезади.

Чим нижче спускаєшся хащею до річки, тим густіше заросли, тим більше прохолодь, поки, нарешті, у чорності тіньовий, між завитими хмелем вільхами, не блисне вода бочага й не здасться на березі його вологий пісок. Треба тихо йти: можна побачити, як горлинка отут п’є воду. Після на піску можна любуватися відбитками її лапок і поруч – усіляких лісових жителів: от і лисиця пройшла

Тому ліс називається темним, що сонце дивиться в нього, як в оконце, і не все бачить. Отож не можна йому побачити борсукові нори й біля них добре втрамбовану піщану площадку, де качаються молоді борсуки. Нір отут нарито безліч, і, очевидно, усе через лисицю, що поселяється в борсукових норах і смородом своєю, неохайністю виживає борсука. Але місце чудове, перемінити не хочеться: піщаний пагорб, з усіх боків яри, і все такою хащею заросло, що сонце дивиться й нічого побачити не може у своє невелике віконце

Галявина, ЩоЗаростає,

Лісова галявина. Вийшов я, став під берізкою. Що робиться! Ялинки, одна до інший, так сильно густіли й раптом зупинялися все у великої галявини. Там, на іншій стороні галявини, були теж ялинки й теж зупинилися, не сміючи рушити далі. І так навкруги всієї галявини стояли густі високі ялини, кожна висилаючи поперед себе берізку. Вся більша галявина була покрита зеленими горбками. Це було все напрацьовано колись кротами й потім заросло й покрилося мохами. На ці пориті кротами горбки падало насіння й виростали берізки, а під берізкою, під її материнським захистом від морозу й сонця виростала тіньолюбна ялинка. І так високі ялини, не сміючи відкрито самі вислати своїх малят на галявинку, висилали їх під покривом берізок і під їхнім захистом переходили галявину

Пройде скільки-те покладених для дерева років, і вся галявина заросте одними ялинками, а берези-покровительки зачахнуть у тіні

Жито наливає