Роман з життя Вэренда Муберга “Скакай нині ж уночі”

Місце дії роману – батьківщина автора, лісу південної провінції Вэренд, а точніше, Село Брендаболь (назва вигадане). Люди, що живуть у дванадцятьох дворах Брендаболя, попадають у залежність від нового сусіда – поміщика, що приїхав з Німеччини, Клевена: він служить при дворі шведської королеви Христини й уводить в окрузі новий порядок – кріпосництво

Діє Клевен із самовпевненістю, властивої людині, що володіє необмеженою владою. Спочатку йому віддаються права на збір податей, потім – право на робочий час селян: ще небагато – і

всі вони стануть його кріпаками. Розуміючи глибину чатуючої їхньої небезпеки, жителі села дають клятву – захищати свої стародавні вільності: вони будуть шукати заступництва в королеви, а якщо треба, візьмуться й за зброю. Однак місцевий голова адміністрації – фохт, що прислужує поміщикові, берет селян хитрістю: виждавши якийсь час, він вступає в село на ранковій зорі із загоном рейтарів. Скориставшись несподіванкою й погрозою застосування сили, він примушує місцевого виборного старосту Йона Стонге погодитися з панщиною. Потім за допомогою старости він примушує до згоди поодинці всіх чоловіків села, за винятком

двох: героя роману – молодого бонда (селянина) Сведье й місцевого коваля-зброяра, У будинку у Сведье фохту й солдатам теж припасена несподіванка – хазяїн зустрічає їх зі зброєю в руках, калічить одного з рейтарів, що підняв на нього руку, і йде в ліс. А в його садибі відтепер поселяється фохт: звідси він наглядає за селянами: замість роботи на власних полях вони тепер ходять на панщину (зводять новий будинок німцеві Клевену), у результаті тільки що пережита селом голодна зима переходить у голодні літо й осінь

Однак у глибині душі селяни Брендаболя залишаються незломленими, вони впевнені: втрачені вільності будуть повернуті – або королевою, або вони повернуть їх самі. От тільки б зробити це з найменшими втратами – мертвому воля не взапас. І отут у Брендаболь таємно доставляється естафета (по-крестьянски “штафет”) – дерев’яна дошка в лікоть довжиною, обвуглена й закривавлена, з вирізаним на ній знаком – кистенем. В інші, благополучні часи раз у кілька років по селах округи передавалася інша естафета – палаючий смолоскип, від вогню якого розпалювали заново печі – “новий вогонь” допомагав відкинути пам’ять про пережитий хазяями нещастях і забути про доконані ними помилках. У лиху ж пору, коли селянській громаді всерйоз загрожував ворог, у хід пускався “штафет” – заклик до повстання і єдності, – він передавався від села до села кінним або пішим ходом, уночі або вдень, особисто або з доручення. Але “штафету”, доставленому в Брендаболь, не повезло: він потрапив у руки все до того ж виборному старості Йону Стонге, один раз уже, що поступився фохту. Зваживши всі “за” і “проти”, розважливий староста й цього разу святкує боягуза: він зариває “штафет” у землю, що теж дається йому нелегко – задержавший “штафет” за звичаєм карав смертю. Але скривающий “штафет” від влади теж заслуговує страти. Відтепер староста живе в постійному страху: прокляту дошку те вириє з-під землі неокільцьована свиня, те її вимиє підземне джерело, що виявилося на цьому місці

Дворушництво не приносить старості щастя. Від туги за збіглий у ліс Сведье ледь не божеволіє дочка старости Боттила. Батько відмовився від слова, даного їм Сведье, тепер він обіцяє руку дочки іншому. До того ж повія сільська вдовиця Анника обвинувачує її в чаклунстві й таємних зносинах з Нечистим – інакше навіщо вона ходить у ліс, де свідомо нікого бути не може? У повному розпачі Боттила накладає на себе руки. Втім, староста готовий скоріше втратити дочка, чим віддати її ненависному Сведье – він заздрить рішучості й внутрішній волі молодого бонда. Навіть їжа, що тепер у будинку Коштуєте, завдяки заступництву фохта, цілком достатньо, його не радує: всю її пожирають заведшиеся в утробі старости довгі й білі хробаки. І в прямому, верб переносному значенні його щось гризе зсередини.

Зате збіглий із села Сведье зберіг у своїй душі мир, хоча в перегонах йому теж несолодко: він живе на самоті в лисій норі серед скель, поки не знаходить іншого ізгоя – сільського злодія, якого так і кличуть – Угге Блесмольский злодій. Угге – великий майстер у своїй професії, не позбавлений він і свій рід моралі: краде тільки “у богатих, роздаючи частину видобутку бідному люду. Угге рятує ледь не загиблого в лісі від хвороби Сведье, що раніше не бажав з ним знатися. Але й у великодосвідченого й виверткого злодія є своя слабість – зайва самовпевненість: отчого й гине він від руки Безвухого – ще одного знедоленого, хоча й зовсім іншого типу. Безвухий – місцевий кат, согласившийся на цю посаду за прощення йому ненавмисного вбивства (на згадку про яке йому все-таки відрізали вухо). У такий спосіб він зберіг життя, але зненавидів все світло. Безвухий не заплатив продажній дівці, що заробляє своїм ремеслом на їжу хворим і злиденними батьками. Угге дорікнув у цьому Безвухого й одержав ніж вспину.

Щирий селянин, Сведье свято вірує в справедливість, вона для нього непорушна, як щоденний шлях сонця зі сходу на захід або безвинність його нареченої Боттили, з якої він ділить по ночах ложі, не торкаючи її до весілля. Сведье вірить, що зусилля місцевого священика, до якого звернулася його мати, не пройдуть зрячи й прохання з описом допущеної у відношенні його несправедливості дійде до королеви. Несприятливі звістки (королева Христина на Становому соборі в 1650 р. повністю прийняла сторону дворянства, відмовивши в допомозі дрібному духівництву й селянам) змушують його взяти справу відновлення справедливості у свої руки. Сведье відкрито викликає Клевена на двобій: він стукається вночі в його садибу, щоб призвати поміщика до відповіді, але перелякана челядь повідомляє: Клевен – далеко, він – при дворі в Стокгольмі. Довідавшись про погрози Сведье, Клевен ставиться до них серйозно: він просить місцеві влади судити сбежавшего в ліс і почати його пошуки. Зрештою Сведье обклали, як вовка, на зимовому болоті, ранили пострілом з мушкета й закопали – за рішенням суду! – ще живого вземлю.

И все-таки справедливість, у яку вірив Сведье, в остаточному підсумку відновлюється. Йону Стонге таки сховати “штафет” від громади. Але замість нього в селі з’являються новий: мужики Брендаболя зробили його за власною ініціативою – естафета все-таки передана далі.

Б. А. Ерхов


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Роман з життя Вэренда Муберга “Скакай нині ж уночі”

Categories: Нові твори

Links