Короткий переказ повести Павезе “Прекрасне літо”

Італія тридцятих років нашого сторіччя, робоча окраїна Туріна. У цих тьмяних декораціях розвертається смутна Історія першої любові юної дівчини Джинии до художника Гвидо. Джиния працює в ательє й водиться з робітницями фабрики й околишніх хлопців. Якось раз вона знайомить із Амелией. Про Амелию відомо, що “вона веде інше життя”. Амелия – натурниця, неї малюють художники – “анфас, профіль, одягнену, роздягнену”. Ця робота їй подобається, у художників у майстернях часто збирається багато народу, можна посидіти й послухати розумні

розмови – “почище, чим у кіно”. Тільки взимку позувати голої холодно.

Один раз Амелию запрошує позувати товстий художник із сивою бородою, і Джиния напрошується піти до нього разом з подругою. Бородань знаходить, що в Джинии цікава особа, і робить із її кілька начерків. Але дівчині її зображення не подобаються – вона вийшла якийсь сонної. Увечері, згадуючи “смаглявий живіт Амелии”, “її байдужа особа й звисаючі груди”, вона ніяк не може зрозуміти, чому художники малюють голих жінок. Адже набагато цікавіше малювати одягнених! Ні, якщо вони хочуть, щоб їм позували голими, виходить, “у них інше

на розумі”.

Робота в Бороданя закінчилася, і Амелия цілими днями сидить у кафі. Там вона зав’язує близьке знайомство з Родригесом – волосатим парубком у білій краватці, із чорними як вугілля очами, що постійно щось малює у своєму блокноті. Один раз увечері вона пропонує Джинии зайти до нього, вірніше, до художника Гвидо, що знімає квартиру на паях з Родригесом. Із Гвидо вона знайома вже давно, а коли Джиния запитує, чим вони з ним займалися, подруга зі сміхом відповідає, що вони “били склянки”.

Смеющийся світловолосий Гвидо, освітлений сліпучою лампочкою без абажура, зовсім не схожий на художника, хоча він уже намалював безліч картин, всі стіни в студії обвішані його роботами. Молоді люди пригощають дівчин вином, потім Амелия просить погасити світло, і здивована й перелякана Джиния дивиться, як миготять у темряві вогники сигарет. З кута, де сидять Амелия й Родригес, лунає тиха лайка. “У мене таке почуття, начебто я в кіно”, – говорить Джиния. “Але тут не треба платити за квиток”, – лунає глузливий голос Родригеса.

Джинии сподобався Гвидо і його картини, вона хоче ще раз глянути на них. “Будь вона впевнена, що не застане в студії Родригеса, вона, мабуть, набралася б сміливості й пішла б туди одна”. Нарешті вона домовляється піти в студію разом з Амелией. Але Джинию чекає розчарування – будинку виявляється один Родригес. Тоді Джиния вибирає день, коли Родригес сидить у кафі, і одна відправляється до Гвидо. Художник запрошує її сісти, а сам продовжує працювати. Джиния розглядає натюрморт із “прозорими й водянистими” скибочками дині, на які падає промінь світла. Вона почуває, що так намалювати може тільки теперішній художник;

“Ти мені подобаєшся, Джиния”, – зненацька чує вона. Гвидо намагається неї обійняти, але вона, червона як рак, виривається й тікає

Чим більше Джиния думає про Гвидо, тим менше вона розуміє, “чому Амелия поплуталася з Родригесом, а не з ним”. Тим часом Амелия пропонує Джинии позувати разом з нею одній художниці, що хоче зобразити боротьбу двох оголених жінок. Джиния навідріз відмовляється, і подруга, розлютившись, холодно прощається з нею. Тиняючись на самоті по вулицях, Джиния мріє зустріти Гвидо. Вона просто хвора цим світловолосим художником і студією. Зненацька лунає телефонний дзвінок: Амелия запрошує її на вечірку. Придя в студію, Джиния із заздрістю слухає балаканину Гвидо й Амелии. Вона розуміє, що художники ведуть не таке життя, як інші, з ними не треба “серьезничать”. Родригес – той не пише картин, от він і мовчить, а якщо говорить, то в основному насмешничает. Але головне – вона почуває нестримне бажання побить наодинці із Гвидо. І от, коли Амелия й Родригес улаштовуються на тахті, вона відкидає портьєру, що приховує вхід в іншу кімнату, і, поринувши в темряву, кидається на ліжко

Наступного дня вона думає тільки про одному: “відтепер вона повинна бачитися із Гвидо без цих двох”. А ще їй хочеться жартувати, сміятися, іти куди ока дивляться – вона щаслива. “Мабуть, я по-справжньому люблю його, – думає вона, – не те гарна б я була”. Робота стає їй у радість: адже ввечері вона піде в студію. Їй навіть стає жаль Амелию, що не розуміє, чим гарні картини Гвидо.

Увійшовши в студію, Джиния ховає особу на груди Гвидо й плаче від радості, а потім просить, щоб вони пішли за портьєру, “тому що при світлі їй здавалося, що все на них дивляться”. Гвидо цілує її, а вона зніяковіло шепотить йому, що вчора він зробив їй дуже боляче. У відповідь Гвидо заспокоює її, говорить, що це все пройде. Переконавшись, який він гарний, Джиния наважується сказати йому, що хоче завжди бачитися з ним наодинці, нехай навіть на кілька хвилин. І додає, що навіть погодилася б позувати йому. ІДЕ вона зі студії, тільки коли вертається Родригес.

Щодня Джиния прибігає до Гвидо, але в них ніколи немає часу докладно поговорити, тому що в будь-яку хвилину може прийти Родригес. “Мені б потрібно закохатися в тебе, щоб поумнеть, але тоді я втратив би час”, – зауважує якось Гвидо. Але Джиния вже знає, що він ніколи не жениться на ній, як би вона його не любила. “Вона знала це з того самого вечора, коли віддалася йому. Спасибі й на тім, що поки ще, коли вона приходила, Гвидо переставав працювати і йшов з нею за портьєру. Вона розуміла, що може зустрічатися з ним, тільки якщо стане його натурницею. Інакше одного чудового дня він візьме іншу”.

Гвидо їде до батьків. Амелия занедужує сифілісом, і Джиния попереджає про цьому Родригеса. Незабаром вертається Гвидо, і їхні побачення відновляються. Кілька разів зі студії назустріч Джинии вислизають дівчини, але Гвидо говорить, що це натурниці. А потім Джиния довідається, що, незважаючи на її хворобу, Гвидо бере в натурниці Амелию. Джиния в розгубленості: а як же Родригес? На що Гвидо роздратовано відповідає, що вона сама може позувати Родригесу.

Наступного дня Джиния приходить у студію ранком. Гвидо коштує за мольбертом і малює голу Амелию. “Кого ж з нас ти ревнуєш?” – єхидно запитує Джинию художник

Сеанс кінчений, Амелия одягається. “Намалюй мене теж”, – раптово просить Джиния й зі скажено, що колотиться серцем, починає роздягатися. Коли вона зовсім роздягнена, через фіранку виходить Родригес. Абияк натягнувши на себе одяг, Джиния вибігає на вулицю:

Їй здається, що вона усе ще гола

Тепер у Джинии багато часу, а тому що вона вже навчилася справлятися з домашньою роботою на швидку руку, то від цього їй “тільки гірше”, тому що залишається багато часу для роздумів. Вона починає курити. Часто вона з гіркотою згадує про те, що вони із Гвидо “навіть не попрощалися”.

На вулиці – сльотава зима, і Джиния з тугою мріє про літо. Хоча в душі їй не віриться, що воно коли-небудь настане. “Я баба, от що. Всі добре для мене скінчилося”, – думає вона

Але один раз увечері до неї приходить Амелия – колишня, що нітрохи не змінилася. Вона лікується й незабаром буде вже зовсім здорова, говорить Амелия, закурюючи. Джиния теж бере сигарету. Амелия сміється й говорить, що Джиния зробила враження на Родригеса. Тепер Гвидо ревнує до нього. Потім вона пропонує Джинии пройтися. “Підемо куди хочеш, – відповідає Джиния, – веди мене”.

Е. В. Морозова

Джерело: Всі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети й характери. Закордонна Література XX століття. М.: “Олімп”; ТОВ “Видавництво ACT”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий переказ повести Павезе “Прекрасне літо”

Categories: Скорочені твори

Links