Лірика Цветаевой М. И
1. М. И. Цветаева – поет-бунтар. 2. Краса лірики. 3. Підсумки життя й творчості Цветаевой. Вірші ростуть, як зірки і як троянди, Як краса – непотрібна в сім’ї… М. И. Цветаева Доля М. И. Цветаевой, поета великої величини першої половини XX століття, була яркою й трагічної. Її особистість і її поезія – нерозривні.
І все в них різко відрізнялося від усього, створеного до Цветаевой. Добре знав Цветаеву И. Г. еренбург так говорить про неї: “Марина Цветаева сполучала в собі старомодну чемність і бунтарство, пієтет перед гармонією й любов’ю
З ранньої юності поет вирішила для себе: завжди бути самої собою, ні в чому не залежати ні від суспільства, ні від часу. Ця загострена самостійність, самобутність зробила життя Цветаевой дуже непростий. Адже жила вона в складні часи революції, зміни влади, пріоритетів. М. И. Цветаева народилася в Москві 26 вересня 1892 року. І от як вона пише про це: Красною кистю Горобина запалилася.
Падали листи. Я народилася. Сперечалися сотні Дзвонів. День був
Гірка горобина стала символом долі Цветаевой. Через все своє життя поет пронесло свою любов до Москви, рідному будинку, всім той, символом чого стала горобина. Поезія Цветаевой стала невід’ємною частиною духовного життя російської людини. Вірші для неї були практично єдиним засобом самовираження. У її лірику відбилися всі думки, всі метання людини: По тобі тужить наша залу, – Ти в тіні її видал ледь – По тобі тужать ті слова, Що в тіні тобі я не сказала.
Цветаева початку писати вірші із шести років, як по-російському, так і на французькій і німецькій мовах. Друкуватися стала із шістнадцяти. В 1910 році вона в таємниці від сім’ї випустила “Вечірній альбом”. Збірник був схвалений такими світилами поетичного небозводу, як В. Я. Брюсовим, Н. С. Гумилевим, М. А. Волошиним.
Вірші поета були ще незрілі, але підкуповували талановитістю й безпосередністю. Брюсов так писав про цей збірник: “Безсумнівно талановита Марина Цветаева може дати нам теперішню поезію інтимного життя й може, при тій легкості, з який вона, як здається, пише вірші, розтратити всі свої дарування на непотрібні, хоча б і витончені дрібнички”. Волошин особливо підтримав юного поета: До Вас душа так радісно ваблена…
ПРО, яка віє благодать Від сторінок “Вечірнього альбому”! Хто Вам дав таку ясність фарб? Хто Вам дав таку точність слів? Ваша книга – це звістка “звідти”, Ранкова, милостива звістка… Я давно вуж не приемлю чуда…
Але як солодко чути: “Чудо є!” Лірична героїня ранньої Цветаевой – юна дівчина, що мріє про любов. Деякі вірші “Вечірнього альбому” уже передвіщали майбутнього поета. От рядка з вірша “Молитва”: Христос і Бог! Я спрагу чуда Тепер, зараз, на початку дня!
ПРО, дай мені вмерти, покуда Все життя як книга для мене. Ти мудрий, ти не скажеш строго: “Терпи, ще не кінчений строк”. Ти сам мені подав – занадто багато! Я спрагу відразу – всіх доріг! Збірник віршів “Чарівний ліхтар” відкривався таким звертанням до читача: Милий читач!
Сміючись як дитина, Весело зустрінь мій чарівний ліхтар, Щирий сміх твій, так буде він дзвінок И беззвітний, як встарь. У цій книзі Цветаева відбила сімейний побут, обрисувала рідних і знайомих, подарувала читачеві пейзажі Москви й Таруси: У небі – вечір, у небі – хмаринки, У зимовому сутінку бульвар. Наша дівчинка утомилася, Посміхатися перестала.
Тримають маленькі ручки синя куля. Вірш “Моїм віршам, написаним так рано… ” було створено в 1913 році. Воно стало програмним і пророчим для творчості Цветаевой.
Недарма воно відкриває багато сучасних збірників віршів Цветаевой: Моїм віршам, написаним так рано, Що й не знала я, що я – поет, Що Зірвався, як бризи з фонтана, Як іскри з ракет, Що Ворвались, як маленькі чорти, У святилище, де сон і фіміам, Моїм віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга. З перших же кроків Цветаевой у світі літератури почалася її трагедія – трагедія невизнаності й самітності. В 1913-1915 роках з’явилися “Юнацькі вірші” Цветаевой, які ніколи не видавалися окремим збірником.
“Юнацькі вірші” поета відрізняються життєлюбством і передають стан щастя. Складним було сприйняття поетом революції 1917 року. Кров, що проливається в цивільній війні, відштовхувала Цветаеву: Білий був – червоним став: Кров почервонила.
Червоним був – білий став: Смерть перемогла. Цветаева не зрозуміла й не прийняла революцію, що дивно при її палкій бойовій натурі. Вона виїхала в еміграцію. Але, як це ні трагично, саме там усвідомила всю глибину соціальної нерівності. В 1922 році вийшла книга Цветаевой “Версти”, складена вона була з віршів, написаних ще в 1916 році.
У цій книзі поет оспівує любов до міста на Неві. Включений в “Версти” цикл віршів, присвячених Блоку: Ім’я твоє – птах у руці, Ім’я твоє – крижинка мовою. Єдині-єдину-єдина-єдиний-одне-єдине движенье губ.
Ім’я твоє – п’ять букв. Мячик, пійманий на лету, Срібний бубенец у роті. Камінь, кинутий у тихий ставок, Схлипне так, як тебе кличуть… Ім’я твоє, – ах, не можна!
– Ім’я твоє – поцілунок в очі, У ніжну холоднечу недвижних вік, Ім’я твоє – поцілунок у сніг. Ключовий, крижаний, голубой ковток. З ім’ям твоїм – сон глибокий. М. И. Цветаева кілька років прожила за кордоном. Там вона тужила за рідною країною.
Туга за батьківщиною розкривається в таких віршах Цветаевой, як “Світанок на рейках”, “Скіпа”, “Російського жита від мене уклін” і в нових інші. Цветаева повернулася в Росію в 1939 році. За якийсь час до цього вона усвідомила всю прірву, що пролягла між нею й білоемігрантами. Вона зштовхнулася з гострою самітністю й нерозумінням за кордоном, у чужому світі.
Але й Росія не подарувала їй щастя: на батьківщині поета очікували вбогість і самітність, чоловік і дочка Цветаевой були арештовані. Одним з її останніх добутків був вірш “Не вмреш, народ”. Воно звучить як проклін фашизму.
Значний внесок М. И. Цветаевой у російське віршування XX століття. Спадщина поета велика. Крім ліричних віршів, Цветаева писала поеми, драми, автобіографічну й мемуарну літературу, історико-літературну й філолофсько-критичну прозу. Її життя було складної й трагичной, і це відбилося в її дивно гарних віршах.
Хотілося б завершити свій твір рядками з раннього вірша М. И. Цветаевой “Ідеш, на мене схожий”; Ідеш, на мене схожий, Ока спрямовуючи долілиць. Я їх опускала – теж! Перехожий, зупинися!
Прочитай – сліпоти курячої И маків набравши букет, Що кликали мене Мариною И скільки мені було років. Не думай, що тут – могила, Що я з’явлюся, загрожуючи… Я занадто сама любила Сміятися, коли не можна!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)