Квінт Горацій Флакк – найвидатніший поет “золотої доби” римської літератури
Як відомо, вислів “золота доба” означає період найвищого злету, розквіту чого або когонебудь. Для давньоримської літератури – це час правління імператора Октавіана Августа (кінець І ст. до н. е. – поч. І ст. н. е.), коли розцвіли таланти ліриків Вергілія, Горація, Овідія. Цю добу ще називають “добою Августа” і “золотою добою ” римської поезії, що вирізнялася своїм тематичним, жанровим і стильовим багатством. Вергілій – героїчний і дидактичний (повчальний) епос, буколіки (пастуші пісні), еклоги, ідилії. Горацій – оди, ямби,
Кому Горацій присвятив майже усі свої Твори? Він присвятив їх своєму другові Меценату, який був дорадником Октавіана у всіх його політичних заходах і людиною тонких літературних смаків. Саме Меценат відіграв велику роль у творчому злеті Горація. Меценатові присвячено дві книги сатир, три книги од, еподи, ювілейні гімни тощо. Від власної назви “Меценат” з того часу утворилася загальна назва: меценати – це ті, хто є покровителями мистецтв, хто сприяє розвиткові
Увага учнів привертається до дошки. Перед ними слайди “Горацій очима художників”. Перша картина – “Горацій читає свої “Сатири” Меценату” Ф. Броннікова (1924), друга – “Горацій, Вергілій і Варій вдома у Мецената” Чарльза Джалаберта. Як відомо, Ці поети були членами літературного гуртка Мецената. Заслуга Мецената і Октавіана Августа полягала в тому, що вони зробили літературу частиною державної ідеології.
Не було тогочасного ліричного жанру; де б не сказав свого слова поет Квінт Горацій Флакк, але перлиною його лірики вважають саме оди, яких він написав чотири книги. Саме в них Горацій бачив своє безсмертя і найбільшою своєю заслугою вважав те, що заспівав в них на “італійський лад еолійські пісні”. Ода – Невеликий ліричний вірш (дослівно “пісня”) в поезії пізнього Риму і європейського Відродження. Пізніше в європейській літературі 17-18 ст. ода стає жанром ліроепічної поезії, де оспівувалася в урочистому тоні якась важлива подія або поважна особа.
Отже, оди Горація – своєрідні ліричні пісні, що відзначаються бездоганною формою і художньою до сконалістю. Оскільки рими антична поезія не знала, то майстерність поета виявлялася у знайденні рідкісних, красивих віршових розмірів. Недарма оди Горація називають справжнім “парадом” віршових форм: тут виступають майже всі його ліричні строфи, які він запозичив передовсім у давньогрецьких поетів з Лесбосу – Алкея і Сапфо – і в яких звучать перемінні, важко вловимі ритми.
Український перекладач Андрій Содомора, чий переклад од Горація ми читаємо і чиї цитати тому сьогодні будуть звучати на нашому уроці, пише, що передати перекладом усі тонкощі поетичної майстерності од Горація нелегко: складні настрої і переживання поета вплітаються в такі ж своєрідні мінливі ритми. Недарма дехто, зневірившись у можливості повнокровного перекладу од Горація, порівнює їх із засушеними квітами, яким годі повернути колишні барви і духмяність. Тому сьогодні ми з вами зробимо власну спробу знайти свій шлях до Горація і відчути “барви і духмяність” перлин його лірики – оди “До Манлія Торквата” і оди “До Мельпомени”.
Аналіз оди “До Мельпомени”.
Який настрій твору ви відчули? Сум, тугу, можливо, світлу печаль з приводу швидкоплинності людського життя на фоні вічно! циклічності природи. Лише Природа може відроджуватися до життя, а людину, незважаючи на її багатство і походження, очікує смерть, і цього ніхто не може змінити, навіть боги. На фоні подиху весни і її буяння, яким розпочинається ода, йде скрушне зітхання автора: “Ми ж… порохом, тінню стаєм”. А. Содомора пише, що переклад цих рядків, на жаль, не передає звукового образу, що заклав в них Горацій: губні приголосні латинської мови гупають у поета, мов заступ могильника. Ці контрасти лише підкреслюють сум автора з приводу слабкості людини перед царством Аїда.
Рік, і година, та й мить, останок милої днини, Радять безсмертя не жди. Хтозна, чи зводять боги до години, що минули, додати частку наступного дня?., або…Коли вмреш і коли над тобою в усім своїм блиску Мінос вершитиме суд – Ні красномовство, ні рід, ні побожність велика, Торквате, Сонця не верне тобі… Отже, основною думкою твору є те, що тільки природа здатна відродитися до життя знову, людина ж не може повернути час назад, якою б знатною вона не була – “безсмертя не жди”, “ми ж, коли канем туди… порохом, тінню стаєм”. Це філософічний вірш, у якому знайшла відображення не лише художня майстерність, а й високий інтелект Горація.
Андрій Содомора, аналізуючи творчість поета, наголошує на роздвоєності його душі, певній двообразності. З одного боку, на лоні природи він шукає злагоди із самим собою, а з іншого – у великому місті вимушений приглядатися до “барв життя”. Відчуваючи цю болісну роздвоєність, Горацій сам себе називає лебедем, Аполлоновим птахом, який ширяє в піднебессі, і людиною, котра мусить залишатися на землі, щоб зблизька бачити життя.
Як ви думаєте, який образ Горація переважає в оді – лебедя, Аполлонового птаха чи приземленої людини? Це питання передбачає роботу над художніми образами оди. Приземлену людину більш характеризує матеріальне: влада, посада, гроші. Горація ж вабили духовні скарби – гармонія з природою, насолода від її споглядання чи творів мистецтва, мудра та задушевна бесіда. Художні образи зеленого гаю, лугів, грацій і німф в прозорому одязі, землі “в красній обнові”, серпа місяця – все це свідчить про тонку душу лірика – Аполлонового птаха. Тема природи і самотнього життя на лоні природи, яку ввів у європейську літературу Горацій, тоді звучала як своєрідний протест проти занадто політизованого життя Риму.
Про який пам’ятник йдеться в оді? Римляни прагнули увічнити себе в матеріальній
Формі: вони споруджували храми, тріумфальні арки, возводили мармур, бронзу. Горацій же дійшов висновку, що вічне те, що живе у свідомості людей: це духовна творчість, поезія, думка. Тому душа переживе століття, це “краща частка” людини. Так Горацій робить висновок про вищість духовного начала над матеріальним.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)