Жив був старий Ворон, батько Сохолилана. Ось одного разу Ворон говорить своїй бабі:
- Що те хочеться яєць поїсти! Однак я піду на скелі за яйцями.
- Навіщо ж сам? У тебе стільки синів.
- Ні, я прагну сам.
Баба знала – вуж чого старий захоче, то й зробить.
- Ну, іди! - говорить баба, і старий пішов. Підійшов старий до скель. Піднялися нагору кайр игаги, зацикали, відлетіли від гнізд. Ворон зібрав яйця. Потім подумав: «А не чи зібрати мені у сестер кайр і гаги?» – і там зібрав яйця.
Знову здалося йому мало, і він пішов до екенгальен. Став підходити, запік: «Киткинит, ниткикоо, ниткичеки. Ниткичеклелен! Я йду поїсти твої смачні яйця, сестриця Екенгальен!»- Ні, братик Ворон, не бери. У мене єдине яйце, не рівняй мене с. кайрою, кайра несе п'ять яєць, а я раз у літо та й то одне! - Та заплакав екенгальен, і сльози капали на старого Ворона, на голову, на крила, на груди. Та коли прийшла зима, Ворон увесь облисів, не міг літати й змерзнув.