Небожителі

На небі жила більша сім'я: мати, батько, дванадцять синів, дочка й стара бабуся. Дівчина була гарна й така сабона, що з її силою ніхто не міг потягати. Приїжджали наречені і їхали ні із чим. Дівчина говорила, що побере собі у чоловіки лише того, хто переможе її. Ось раз приходить Сонце молодець сватати красуню. Батько дівчини сказав: – Краще б ти її не торкав. Вона може тебе вбити. Бабка говорить: – Хто знає? Сонце обігріває землю, дає світло, може, і переможе онученяті. Іди до неї у полог! А дівчина запитує: – Знову наречений?. – Так! Тільки встигнув молодець сказати це, як вилетів з пологу шкереберть. Летить і думає, як би зробив на його місці Сохолилан? Прийшов додому кульгаючи. Розсердився старий батько красуні, покликав своїх дванадцять синів і говорить їм: – Мені соромно жити на небі! Скільки наречених погубила дочку – кого покалічила, кого вбила. Від сорому бігти звідси треба. Приготуйте байдари, попливемо на землю! Побачив богатир Сонце, що сім'я старого пливе на землю. Спустився скоріше у тундру й говорить дядькові Воронові: – Дядько, подивися, хто це такі? Подивився Ворон, бачить – старий їде на землю. Почув Сохолилан розмова, виліз із яранги. - Ось, Сохолилан, наречена їде, підеш сватати? - запитує Сонце. - Гм м, треба її ще подивитися! Як те ввечері Сохолилан пішов подивитися дівчину. Іде він по тундрі, а брати дівчини коштують біля своєї яранги й хвалять його: – Який гарний хлопець іде до нас! - говорить один із братів. - Який стрункий і гарний! - говорить іншої. - Яка на ньому ошатна одежа! - говорить третій. - Напевно знову наречений! - говорить четвертий. - Жалко такого хлопця! - сказав п'ятий брат. Вийшов старий батько й говорить: – Це, напевно, Сохолилан – син Ворона. Бабуся так і охнула: – Ох, дитинки, що те буде! Прийшов Сохолилан. Старий йому сказав: – Прийшов! - Ага! - відповів Сохолилан. - Ти Сохолилан? - Так. - Навіщо прийшов? - Прагну вашу дочку подивитися так одружитися на ній. - Не треба її торкати, вона погана, вона багато людей погубила. - Я прагну її побачити. - Ну, іди до неї! Зайшов Сохолилан у полог. Там стояла дівчина у білому хутряному одязі, груди й плечі її були білі, як її одяг. - Наречений? - запитала дівчина. - Так, – сказав Сохолилан і відразу ж вилетів з пологу, як тріска. Сохолилан устояв на ногах, але коли вертався додому, те відчув, що у нього дуже болить рука. - Батько, зроби так, щоб я одружився на ній! - просить Сохолилан батька. - Ні, Сохолилан, сам одружися, я у цю справу не прагну втручатися! Настав вечір. Сохолилан знову відправився до дівчини. Заходить він у полог. Дівчина сидить за шиттям і говорить йому: – Піди. - Ні, я не піду, поки ти не погодишся вийти за мене заміж! Отут дівчина підхопилася, розірвала хутряний одяг Сохолилана, як гнилу ганчірку, і голого викинула його на вулицю. Побачила це стара бабка й сказала: – Ну, тепер начувайтеся! Іде Сохолилан, валандається. Побачив його старий Ворон і засміявся: який те наречений іде обірваний так общипаний. - Ах, так адже це мій син! - раптом довідався Ворон. Розсердився Ворон. Пішов він у тундру й крикнув у небо: – Нехай зараз же мій племінник їде до мене на швидкохідній байдарі за моржевою шкірою. Нехай дівчина наречена захоче бути його дружиною, а він її не захоче. Та нехай її побере скам'янілий чорт у Хилабогине, недалеко від Айкат, у скам'янілій яранзі. Нехай вона буде покарана силою, яку вона шукає! Прийшов Ворон додому. Син просить його: – Батько, не роби їй нічого поганого! Ранком іде байдара. Красуня підняла край намету й побігла по берегу моря. Пристала байдара до берега. Дівчина першої прибігла її зустрічати. - Приїхав? - Ага. - Куди їдеш? - Приїхав до дядька за моржевою шкірою. - А ти до нас зайдеш? - Ні, колись, я кваплюся. Тоді дівчина схопила на руки племінника Ворона й понесла додому – прямо у свій полог. Бабуся покачала головою й сказала: – Бачили? Брати здивувалися. Племінник говорить: – Відпусти мене, я не можу одружитися на тобі, у мене є дружина. - Ну, я буду другою дружиною! Племінник, бачачи, що йому не піти, став обманювати: – Ну, добре, я ранком заберу тебе. Дівчина погодилася. Пішов племінник до дядька. А ранком, ледве світло було вже далеко – байдара його зникла за мисом. Красуня всю ніч не спала, усе вартувала нареченого. Побачила й побігла по берегу: – Почекай мене, побери мене! - кричала вона. У цей ранок скам'яніла яранга знову стала наметом, і першим прокинувся брат – добрий чорт. Вийшов він з яранги, сіл на травичку, став грітися на сонечку. Раптом чує голос: «Почекай, побери мене!» «Треба бігти й повести звідси жінку!» – подумав він. У цей час вийшов його брат, злий чорт, і запитав: – Що це ти говориш? Про яку жінку? - Ні, це я так. У цей час знову почувся голос: «Почекай, побери мене!»- Я піду! - Ех, брат! Скільки століть ми з тобою простояли скам'янілими) ти – за людожерство, а я – за те, що нічого з тобою зробити не міг! Ти знову берешся за старе! - Ні, я тепер буду іншим. Тільки зменш мене, я не зумію нічого зробити! - Ну, добре, ти будеш маленьким і інструмент твій не буде діяти. Злий брат став маленьким і схожим на племінника Ворона. Зайшла отут байдара за мис, упала дівчина на землю й заплакала. Підходить уводити, увести до ладу їй злий. Підхопилася дівчина, обійняла його й запитує: – Ти повернувся? - Мені стало жалко тебе, серце моє занедужало! - відповідає чорт. - Ах, ось добре! - і дівчина схопила злого на руки й принесла додому. Пожив небагато злий і видасться йому, що це не люди, а морські звірі. Ось сива бабуся до вогнища підійшла, а він бачить, що це біла нерпа вусами водить і ластами перебирає. Викопав злий глибоку яму, заповнив її травою й кинув туди дружиниих братів. Побачила це дівчина, сказала батькові, а батько відповідає: – Ти така сабона, він такий слабкий. Що ти його на руках носиш – вижени його! У цей час що те загриміло, і земля загуділа. Вибігли вони з яранги й побачили, що злий приніс із тундри у'язку дров висотою з ярангу й кинув її на землю. Отут тільки дівчина закричала: – Не він! Назавтра злий дух приніс цілого киту й теж кинув його біля яранги, і знову затремтіла земля. Уночі злий сказав дівчині: – Збирайся, їдемо до мене! - Виїдь, я не поїду. Отут злий стис її руки, і дівчина впала. Злий дух вигріб з ями братів, поклав на нарту, зверху посадив дівчину й потяг нарту. Їде дівчина повз ярангу Сохолилана, згадала про нього й гірко зітхнула: «Навіщо мені потрібна була сила? Ну ось, тепер є сила, а чи рада я?» – Та дівчина заплакала. Побачив добрий, з якою поклажею їде злий брат, і розсердився. Зайшов злий у ярангу, а добрий завалив вихід каменем. Злякався й закричав злий: – Пусти, більше не буду! - Це всі порожні слова. Сиди краще, так ти й справді не будеш творити зло. А дівчині сказав: – Іди. Може бути, виправиш свою помилку. Іди, роди дітей! Прийшла дівчина додому. Батько запитав: – Ну як, заміж підеш? Приходить увечері Сохолилан, пішов до дівчини у полог і залишився там. Пройшло багато років, народилося у Сохолилана дванадцять синів так стільки ж дочок. Ось приходить перший раз Ворон у ярангу небожителів і запитує старого: – Набридло тобі на землі? - Набридло, хотілося б туди, звідки прийшов! Та сказав Ворон: – Поїдь. Старий наказав своїм онукам: – Зробіть стільки байдар, скільки було, і навантажите їх! Дружина Сохолилана говорить: – Сохолилан, не кривдь мене – віддай мені дітей, я виїду спокійно! Сохолилан відповів дружині: – Побери, і нехай твоє серце буде на місці! Ранком рано, коли з моря піднявся туман, поплили байдара за байдарою на хмари. Бачило це тільки Сонце, да Сохолилан стояв на землі, проводжаючи очима своє сімейство.