Ворон ходив по морському берегу, дивився за ходом китів. Сусід ка ворона збирала у тундрі цілющі трави.
Ось вони зустріли.
Ворон і говорить:
- чи Скоро ти надумаєш віддати свою дочку за мого сина?
- Скажи, де китове стійбище, тоді одержиш дочку.
- Навіщо тобі кити? - запитав ворон. Він сам збирався полювати.
- Мені потрібний китовий жир, – відповідала ворона.
- Поїдь геть на той острів, там багато китового жиру! - показав ворон.
Баба ворона покликала зятя, і поплили вони на байдарі до острова. А ворон стоїть на березі й сміється їм вслід.
Приїхали на острів, а там стійбище чайок. Запитують гості про китозий жир, а чайки над ними сміються. Прийшов вечір, стара ворона пішла спати у байдару, а зять – у ярангу.
У яранзі ворон побачив дочку хазяїна, гарну дівчину, «білу як сніг. Сподобалася вона йому, і він по сватався. Батько погодився, побрав викуп за дочку й віддав її воронові.
Ранком ворон сховав чайку на носі байдари, поклав у байдару полог, який дали у придане чайці рідні.
Їдуть вони додому, а ворон, який послав їх на острів, кричить вороні з берега:
- Жінка, є чи у тебе голова? Кого ти везеш у своєму човні?!
Баба ворона чує погано, вертить головою, прислухається, а зять говорить їй:
- Заспівуй скоріше пісню, заспівуй, як вовк доганяє зайця, а то наша байдара ледве ледве пливе.
Запекла стара ворона:
- Ні пі як, ні пі як.
- Ось бачиш, як ми швидко поплили! - виявив зять і став гребти щосили.
А старий ворон не відстає, біжить по берегу й кричить знову:
- Агов, жінка, є чи у тебе голова?
- Постій, не греби, він мені що те говорить! - Та стара ворона прислухалася, що їй кричить ворон.
- Співай, співай скоріше, а то ніколи не доїдемо до будинку! - крикнув їй зять.
- Але але иок! - запекла стара ворона й раптом побачила за оливою зятя що те біле.
- Треба подивитися, що там біліє! - сказала ворона. Заслонив ворон собою чайку. Ворона розсердилася й виброси л а полог у море.
Приїхав ворон із чайкою додому, зустрічає їхня дружина ворона.
- Ось моя друга дружина, – говорить їй чоловік, – ти гарна, я люблю тебе, але ти мені родиш тільки дочок, а я прагну синів!
- Добре! - сказала дружина.
…Стара ворона раз у раз кривдить чайку. Довелося зятеві прив'язати бабу за великий камінь на березі моря.
Піде чайку до моря, подивиться на острів, звідки вона приїхала й співає:
- Ди хиги ди, ди хиги ди! - Та плаче, тужить за рідними.
- Чого ти туди дивишся? - запитує ворона.
- Звідти добре пахне, там добувають багато китів! - відповідає чайку й знову співає: – Ри гі ип!
Несла як те чайку воду зі струмка, ворона попросила води. Зачерпнула чайку повну чашку, а ворона схопила чашку й розбила її.
Чоловік робить весло біля яранги й говорить дружинам:
- Поїмо тут, я не прагну йти у ярангу. Винесла ворона дерев'яне підношення з м'ясом, а чайку – чай.
- Де моя чашка? - запитує чоловік. Закричала стара ворона зятеві:
- Твою чашку розбила чайку й кинула сюди, іди подивися!
Розсердився чоловік, а стара ворона наговорює на чайку: тужить, мол, по своєму острову й говорить, що звідти добре пахне, а від чоловіка пахне погано! Схопив чоловік весло, ударив чайку, переломив їй крило.
Уночі чайку пішла додому.
Іде вона по берегу, ближче до острова, де відпочивають чайки. Зв'язала крило травою й стала чекати родичей з острова… Народила чайку на березі двох синів; крило стало потроху заростати. Штормом викинуло на берег киту. Зажила чайку зі своїми синами. Пташенята стали оперяти, і чайку вчила їх літати.
Посилає ворон шукати свою чайку. Пішли мати й перша дружина, набрели на ягоди й забули про чайок. Приходять увечері додому й говорять воронові:
- Немає її ніде! Пішов ворон шукати сам.
Навчилися сини чайки літати, посилає їхнього чайку - мати на острів до своїх братів. Довго літали вони нал морем, крила у них утомилися. Бачать – великий каталог відпочиває на хвилях, по ньому розгулюють чайки, клююг черепашки, а кашалот повертається з боку на бік. Сіли, відпочили сини чайки й знову у шлях.
Прилетіли на острів, розшукали бабку й діда. Розповіли всі, як було.
Зібралося усе стійбище, і полетіли за чайкою. Підлітають, а чоловік знайшов свою дружину чайку, просить її повернутися додому. Побачив своїх синів і став ще більше просити.
- Ти негарний, я не повернуся до тебе! - сказала дружина.
Побрали її чайки під крила й перенесли через море на острів.
А ворон залишився.