Короткий переказ – Діти Арбата Роман
Найбільший будинок на Арбаті – між Никольским і Грошовим провулками. У ньому живуть четверо колишніх однокласників. Троє з них: Сашко Панкратов, секретар комсомольського осередку школи, син ліфтерки Максим Костин і Ніна Іванова – становили в школі згуртовану групу активістів. До них ще примикала дочка відомого дипломата, більшовика з дореволюційним стажем Лена Будягина. Четвертий – Юра Шарок, син кравця. Цей лукавий і обережний хлопець політикові ненавидить. У його сім’ї нових хазяїв життя уїдливо називають “товаришами”.
Школа
Але в Сашка неприємності. Власне кажучи, з інституту й з комсомолу його виключили. Неприємна Історія, дріб’язок: до річниці революції випустили
Сашко побував у ЦКК, і його відновили й в інституті, і в комсомолі. Але от – нічний дзвінок о другій годині, червоноармійці, поняті… Арешт і Бутирська в’язниця
“За що ви тут сидите?” – запитав його слідчий Дьяков на першому допиті. Сашко губиться в здогадах. Чого від нього хочуть? У нього немає розбіжностей з
Партією, він чесний перед нею. Може, справа в Маркові Рязанове, браті матері, – він впливовий, перший металург країни…
Марко тим часом поговорив про Сашка з високопоставленими людьми. Будягин ясно розуміє: “вони” знають, чий Сашко племінник. Коли людини уводять до складу ЦК, не можуть не знати, що його племінника заарештували
Березин, заступник Ягоди (глави ОПТУ), краще Будягина й краще Рязанова знає, що Панкратов ні в чому не винуватий. Чесний, ідейний хлопець. Його справа тягнеться багато далі й вище, виходячи через замдиректора Сашиного інституту Криворучко на Ломинадзе, замнаркома важкої промисловості (а нарком Орджонікідзе).
Але навіть Березин, член колегії НКВД, не знає й не може, звичайно, знати, що думає про Орджонікідзе, людину свого найближчого оточення, Сталін. А думає Сталін от що: вони давно знайомі, занадто давно. Починали в партії разом. А у вождя немає однодумців, є тільки соратники. Серго після капітуляції опозиціонерів не захотів знищити їх. Хоче зберегти противагу Сталіну? І чим, якими політичними цілями пояснюється ніжна дружба Серго й Кірова?
Софії Олександрівні веліли прийти в Бутирки на побачення із сином. Із собою взяти теплі веши, гроші й продукти. Виходить, вирок Сашку винесений. Все це час їй допомагала Варячи Іванова: ходила за продуктами, возила передачі. Але в той вечір не зайшла – наступного дня вони проводжали Максима й ще одного курсанта на Далекий Схід
На вокзалі Варячи побачила Сашка: він покірно йшов між двома червоноармійцями з валізою в руці й заплічній сумці, блідий і сбородой.
Отже, Сашко висланий. Що залишилося від їхньої компанії? Макс на Далекому Сході. А Шарок – і це для багатьох дико – працює в прокуратурі. Юрко Шарок – вершитель доль, а чистий, переконаний Сашко – засланець!
Варячи якось зустріла на Арбаті красуню Вику Марасевич із франтуватим чоловіком. Вика запросила дзвонити й заходити, хоча Варячи ніколи їй не дзвонила й до неї не заходила. Але отут пішла. І потрапила в зовсім інший світ. Там – коштують у чергах, живуть у коммуналках. Тут – п’ють кава з лікерами, любуються закордонними модами
Для Вари почалося нове життя. “Метрополь”, “Савой”, “Националь”… Корінна москвичка, вона колись лише чула ці притягальні назви. Тільки одягнена вона плоховато…
Маса нових знайомств. І серед них – Костячи, знаменитий бильярдист. Він родом з Керчі, а Варячи ніколи не була на море. Довідавшись про це, він відразу пропонує їхати. Костячи – незалежна, могутня людина, вона нікому не скориться, не потягне під конвоєм своя валіза по пероні…
Повернувшись із Криму, Варячи й Костячи поселяються в Сашиной мами, Софії Олександрівни. Варячи не працює. Костячи навіть не дозволяє їй готовити. Вона одягається в кращих кравців, зачісується в самих модних перукарів, вони постійно бувають у театрах, ресторанах…
Першу телеграму мамі Сашко відправив із села Богучаны Кан-
490
Ского округу. Товариш по посиланню, Борис Соловейчик, увів його в курс місцевого життя: у тутешніх місцях можна побачити кого завгодно – меншовиків, есерів, анархістів, троцькістів, национал-уклонистов. І дійсно, у шляху до місця Сашко знайомиться із самими різними людьми, і далеко не всіх з них цікавить політика або ідеологія
Місцем посилання Сашку визначають Село Мозгову, у дванадцяти кілометрах від Кежмы нагору по Ангарі. За квартиру з харчуванням він платить гроші, іноді приносить сметани – лагодить суспільний сепаратор. Сепаратор виготовлений наприкінці минулого століття, різьблення зносилася, і кілька разів Сашко передає
Голові, що треба нарізати нову. Сепаратор у черговий раз ламається, голова обвинувачує Сашка в навмисному псуванні, і вони крупно лаються на людях
Пояснення доводиться давати вповноваженому НКВД Алфьорову. Той розтлумачує: апарат вийшов з ладу, голові щодо, різьблення ніхто нічого не передавав – так баби слів “різьблення”, “гайка”, “валик” просто не знають… Загалом, за шкідництво Сашку дадуть мінімум десять років. Крім того, дискредитація колгоспного керівництва
Відразу після арешту Сашко сподівався, що все скоро роз’ясниться і його звільнять, – він чистий, а невинних партія не карає. Тепер він добре розуміє, що безправно, але здаватися не хоче. Вирішив відповідати на образу образою, на плювок – плювком. Конфлікт із сепаратором якось зам’ятий. Чи надовго? Сашком опановує туга: він ріс у переконанні, що буде будувати новий мир, тепер у нього немає ні надії, ні мети. Ідеєю, на якій він виріс, заволоділи бездушні кар’єристи, вони зневажають цю ідею й топчуть людей, їй відданих. Учителька Нурзида, з якої в нього роман, пропонує йому варіант майбутнього життя: після посилання вони зареєструються, Сашко візьме прізвище дружини й одержить чистий паспорт, без оцінок про судимість. Тараканья, запічне життя? Ні, на таку Сашко не погодиться ніколи! Він почуває, що міняється, та й товариш по посиланню говорить йому, що не коштує з осколків колишньої віри ліпити нову. Можна або повернутися до колишніх переконань, або залишити їх назавжди.
Березин пропонує Шароку надійти у Вищу школу НКВД. Той відмовляється, тому що Запорожець бере його в ленінградський апарат НКВД. Це підтверджує підозру Березина: у Ленінграді готується якась акція. Сталін незадоволений положенням у місті, жадає від Кірова репресій проти так званих учасників зиновьевской опозиції, хоче розв’язати в Ленінграді терор. Для чого? Як детонатор для терору по всій країні?
Запорожець повинен організувати таке, перед чим Кіров повинен буде відступити. Але що? Диверсія, вибух – Кірова на цьому не проведеш. Убивство одного із соратників Кірова? Позвончее, але не те
Березин добре пам’ятає, як в 1918 р. у Царицыне Сталін повчально сказав йому: “Смерть вирішує всі проблеми. Ні людини, і немає проблем”.
Увечері Березин уперше зайшов до Будягину й у розмові мигцем повідомив, що Запорожець під найсуворішим секретом підбирає в Питере своїх людей. Будягин оцінив сказане повною мірою й ранком передав Орджонікідзе
Але Орджонікідзе й Будягину в голову не прийшло те, про що відразу догадався кадровий чекіст Березин
У Вари складності з Костей – адже, по суті, зближаючись із ним вона його не знала. З’ясовується, що він одружений, хоча нібито женився через прописку. Він гравець, сьогодні багатий, завтра стане бідніше всіх. Може програти і її саму. Вистачить! Їй настав час іти працювати. Приятелі влаштовують її в Бюро по проектуванню готелю “Москва” кресляркою
З Костей усе гірше. Вони чужі люди, і найкраще – розійтися. Із Софією Олександрівною і її сусідами по коммуналке Варячи все чаші говорить про Сашка, всі частіше думає про нього. Так, вона цінує свою й чужу незалежність, вирішує все сама, не обережно, не вміє відмовляти собі в задоволеннях – на цьому й попалася. Ну що ж, з Костей покінчено, ще не пізно змінити своє життя. У листі Софії Олександрівни, адресованому Сашкові, вона робить приписку від себе
Прочитавши Варині рядка, Сашко випробовує гостре, щемливе почуття любові й потяга до цієї дівчинки. Усе ще спереду! Але товариш, що прийшов до нього в гості,-засланець хмурий і стурбований. Він приніс погані новини – 1 грудня в Ленінграді вбитий Кіров. І хто б це не зробив, можна сказати із упевненістю: наступають чорні часи
(1 votes, average: 5.00 out of 5)