Короткий переказ оповідання “Темні алеї”

В осінній непогожий день по розбитій брудній дорозі до довгої хати, в одній половині якої була поштова станція, а в іншій чиста світлиця, де можна було відпочити, поїсти й навіть переночувати, під’їхав обкиданий брудом тарантас із напівпіднятим верхом. На козлах тарантаса сидів міцний серйозний мужик у туго підперезаному сіряку, а в тарантасі – “стрункий старий-військовий у великому картузі й у миколаївської сірої шинелі з бобровим стоячим коміром, ще чорнобривий, але з білими вусами, які з’єднувалися з такими ж бакенбардами; підборіддя

в нього був проголений і вся зовнішність мала ту подібність із Олександром II, що настільки поширено було серед військових у пору його царювання; погляд був теж питаючий, строгий і разом з тим втомлений”.

Коли коня стали, він виліз із тарантаса, вибіг на ганок хати й повернув ліворуч, як підказав йому кучері. У світлиці було тепло, сухо й охайно, через грубну заслінку солодко пахнуло щами. Приїжджий скинув на крамницю шинель, зняв рукавички й картуз і утомилося провів рукою по злегка кучерявеньких волоссях. У світлиці нікого не було, він відкрив двері й покликав: “Агов, хто там!” Увійшла “темноволоса,

теж чорнобрива й теж ще гарна не за віком жінка… з темним пушком на верхній губі й уздовж щік, легка на ходу, але повна, з більшими грудьми під червоною кофточкою, із трикутним, як у гуски, животом під чорною вовняною спідницею”. Вона чемно привіталася

Приїжджий мигцем глянув на її округлі плечі й на легкі ноги й попросив самовар. Виявилося, що ця жінка – господарка постоялого двору. Приїжджий похвалив її за чистоту. Жінка, допитливо дивлячись на нього, сказала: “Я чистоту люблю. Адже при панах виросла, як не вміти пристойно себе тримати, Микола Олексійович”. “Надія! Ти? – сказав він квапливо. – Боже мій, боже мій!.. Хто б міг подумати! Скільки років ми не видались? Років тридцять п’ять?” – “Тридцять, Микола Олексійович”. Він схвильований, розпитує її, як вона жила всі ці роки. Як жила? Добродії дали вільну. Замужем не була. Чому? Так тому що вже дуже його любила. “Все проходить, мій друг, – замурмотав він. – Любов, молодість – всі, усе. Історія вульгарна, звичайна. З роками все проходить”.

В інших – може бути, але не в неї. Вона жила їм все життя. Знала, що давно немає його колишнього, що для нього немов би нічого й не було, а однаково любила. Пізно тепер докоряти, але як безсердечно він її тоді кинув… Скільки разів вона хотіла руки на себе накласти! “І всі вірші мені изволили читати про всякі “темні алеї”, – додала вона з недоброю посмішкою”. Микола Олексійович згадує, як прекрасна була Надія. Він теж був гарний. “І адже це вам віддала я свою красу, свою гарячку. Як же можна таке забути”. – “А! Все проходить. Усе забувається”. – “Все проходить, так не все забувається”. “Іди, – сказав він, відвертаючись і підходячи до вікну. – Іди, будь ласка”. Пригорнувши хустку до очей, вона додав: “Аби тільки Бог мене простив. А ти, видно, простила”. Ні, вона його не простила й простити ніколи не могла. Не можна їй його простити

Він наказав подавати коней, відходячи від вікна вже із сухими очами. Він теж не був щасливий ніколи в житті. Женився по великій любові, а вона кинула його ще оскорбительнее, чим він Надію. Покладав стільки надій на сина, а виріс негідник, нахаба, без честі, без совісті. Вона підійшла й поцілувала в нього руку, він поцілував у неї. Уже в дорозі він із соромом згадав це, і йому стало соромно цього сорому. Кучері говорять, що вона дивилася їм вслід з вікна. Вона баба – розуму палата. Дає гроші в ріст, але справедлива

“Так, звичайно, кращі мінути… Істинно чарівні! “Навкруги шипшина червоний цвів, стояли темних лип алеї…” Що, якби я не кинув її? Яка дурниця! Ця сама Надія не власниця постоялої світлиці, а моя дружина, господарка мого петербурзького будинку, мати моїх дітей?” І, закриваючи ока, воно качав головою


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий переказ оповідання “Темні алеї”

Categories: Скорочені твори

Links