Комментированная характеристика Онєгіна Ленского Тетяни
Так, про виховання Онєгіна автор говорить в узагальненому плані:
Ми все вчилися потроху,
Чому-небудь і як-небудь;
Так воспитаньем, слава богові,
У нас немудро блиснути.
И дійсно, щоб “блиснути воспитаньем”, прослыть “розумним”, “милим” людиною, потрібно було володіти “доконаним” знанням французької мови, манерами світської людини (“кланятися невимушено”), танцювати… Що ще? “З ученим видом знавця зберігати молчанье у важливій суперечці”. Говориться про “таланти” Онєгіна, а перед нами
Ми почитаємо всіх нулями,
А одиницями – себе.
Тут кожний “дивиться в Наполеоны”.
Мета й сенс життя цих людей – плітки, інтриги, любовні захоплення…
Сатиричне зображення петербурзького й московського дворянства ми знаходимо й у наступних главах роману. Поет дає вбивчу характеристику світським “красуням і недоступним” (глава третя, строфи XXII-XXV), говорить про
Онєгін – характер дійсний, у тому розумінні, що в ньому немає нічого мрійливого, фантастичного. У Ленском Пушкін зобразив характер зовсім відвернений, зовсім далекий дійсності. Ленский був романтик і по натурі й за духом часу. Немає потреби говорити, що це була істота, доступне всього прекрасного, високому, душу чиста й шляхетна. Але в той же час “він серцем милий був невіглас”, вічно тлумачачи про життя, ніколи не знав неї. Дійсність на нього не мала впливу; його радості й суму були створенням його фантазії… У простому бажанні Онєгіна подшутить над ним він побачив і зраду, і зваба, і криваву образу. Результатом усього цього його смерть, заздалегідь оспівана їм у мрячно романтичних віршах… Поет любив свій ідеал, здійснений їм у Ленском, і в прекрасних віршах оплакав його падіння…
.. .У ньому було багато гарного, але найкраще те, що він був молодий і вчасно для своєї репутації вмер. Це не була одна з тих натур, для яких жити – значить розвиватися і йти вперед. Це – повторюємо,- був романтик, і більше нічого”.
Поруч із Онєгіним Пушкін поставив Володимира Ленского – іншу жертву російського життя. Пушкіна зобразив характер Ленского з ніжністю, яку людина харчує до мрій своєї юності, до спогадів про тім часі, коли людин повний надії, чистоти й невідання. Пушкіна в “Онєгіні” представив втішне явище у Володимирі Ленском, та й розстріляв його, і за справу. Що йому залишалося робити, як не вмерти, щоб залишитися шляхетним, прекрасним явищем? Через десять років він отучнел би, став би розумніше, але був би Манилов.
Перш ніж приступитися до коментування художнього тексту по даних питаннях (у нашім завданні – сьомої й восьмої глав роману “Євгеній Онєгін”), необхідно уважно прочитати весь пропонований для коментування текст, тому що відповідь на те або інше питання може перебувати в різних його місцях. От приклад: перше питання до сьомої глави. Здавалося б, риси Онєгіна, його думки побічно зазначені в “співрозмовниках” його – у книгах, які він читав.
От тепер ми можемо спробувати відповісти на перше питання (або хоча б на частину його).
Найчастіше Онєгін звертався до “співака Гяура й Жуана” – Байронові, до його романтичних героїв – Чайльд-Гарольду, Корсарові, Дон-Жуану й іншим. Можна припускати, що вони привертали увагу Онєгіна різко негативним відношенням до зла й несправедливості, викликом суспільству тиранії й деспотизму, духовною самітністю, шляхетними якостями характеру, які не декларувалися, а проявлялися в діях, у вчинках.
Дослідники думають, що ” два-три” романи, які “досить вірно” зображували “сучасну людину”,- це “Адольф” Бенжамена Констана, ” Мельмот-Блукач” Матюрина (або Матюрэна) і “Рене” (оповідальний епізод у філософському творі Шатобриана “Геній християнства”).
Адольф-Пересичений життям, що нудьгує аристократ, людина глузливому, злий, далекий суспільству; Джон Мельмот як би відбиває почуття й настрої Онєгіна під час його поїздки до хворого дядька, близький смутком, нудьгою, що опанували героєм у селі; Рене – розчарований життям герой байронічного типу.
Але Онєгін стежив і за розвитком європейської науки, про що свідчать імена Гібона – англійського історика, Герді-Ра – німецький ученого й мислителя, Биша – знаменитого французького лікаря, автора книг по анатомії й, фізіології, Тиссо – автора популярних медичних творів, французького філософа Білячи, філософа Фонтанеля й інших.
Однак весь цей культурний багаж нічого не міняв у безцільному, дозвільному житті Онєгіна.
Естествен питання: а де вам, самостійно шукаючі відповіді на питання, знайти весь цей матеріал? Відповідаємо: у науково-критичній і довідковій літературі, що є в бібліотеках. Наприклад, можна скористатися наступними книгами:
Бродський Н. Л. “Євгеній Онєгін”. Роман А. С. Пушкіна: Коментар. – М., 1965, і ін. видання.
Долинина Н. Прочитаємо “Онєгіна” разом. – Л., 1980.
Лотман Ю. М. Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”: Коментар. – Л., 1980.
Познайомившись більш докладно й уважно із цими книгами, можна сформулювати відповідь на перше питання приблизно так: і тих, що він читав у Петербурзі,- свідчить, що розумові інтереси героя тягнуть його до книжкової полиці. Онєгін – вдумливий читач: Зберігали багато сторінок оцінку різку нігтів”, “риси олівця”.
Назви й автори добутків дають нам право затверджувати незмінну увагу Онєгіна до самих передових тем. З іншого боку, інтерес його до названої літератури дозволяє визначити характер героя роману, його настрою, почуття, переживання. Персонажі названих вище романів, безсумнівно, близькі Онєгіну своєю розчарованістю, тугою, нудьгою, спрагою мандрівок (“полюванням до зміни місць”), нарешті, самітністю, на яке вони приречені в аристократичному середовищі й від якого самі ж страждають.
Але інтерес Тетяни до кола читання Онєгіна відкриває в ній щось нове для нас: причетність Тетяни духовному миру Онєгіна; бажання зрозуміти улюбленого нею людини через коло його читання, через книги, “у які відбилося століття й сучасна людина
Зображений досить вірно
З його аморальною душею,
Себелюбної й сухий,
Мечтанью відданий безмірно,
З його озлобленим розумом,
Киплячої в дії порожньому”.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)