Відбиття в долях Онєгіна й Ленского філософії дворянства на початку XIX століття

Він нападає в цьому класі на все, що суперечить гуманності; але принцип класу для нього – вічна істина… І тому в самій сатирі його так багато любові, саме заперечення його так часто схоже на схвалення й на милування…

Згадаєте опис сімейства Ларіних у другому розділі й особливо портрет самого Ларіна. Це було причиною, що в “Онєгіні” багато чого застаріло тепер. Але без цього, може бути, і не вийшло б з “Онєгіна” такої повної й докладної поеми російського життя, Як написати Твір 47 такого певного факту для заперечення думки,

у самому ж цьому суспільстві так що швидко розвивається.

“Онєгін” писаний був протягом кількох років, – і тому сам поет ріс разом з ним, і кожна нова глава поеми була цікавіше й зрелее. Але останні два глави різко відділяються від перших шести: вони явно належать уже до вищої, зрілої епохи художнього розвитку поета. Про красу окремих місць не можна наговоритися досить, притім же їх так багато! До кращого належать: нічна сцена між Татьяною й нянею, дуель Онєгіна з Ленским і весь кінець шостої глави. В останніх двох главах ми й не знаємо, що хвалити особливо, тому що в них все превосходно; але перша половина

сьомої глави (опис весни, спогад про Ленском, відвідування Татьяною будинку Онєгіна) якось особливо видається із усього глу – бокостию смутного почуття й дивно-прекрасними віршами… Відступу, що робляться поетом від оповідання, звертання його до самого себе виконані незвичайної грації, задушевності, почуття, розуму, гостроти; особистість поета в них є такою люблячої, такою гуманною.

Вивчаючи прозу Пушкіна, його “Онєгіна”, де зображений вседенний побут наш, як міський, так і сільський, його вірша, викликані сільськими картинами, сільським побутом, ми прийдемо до початку тої протидії, тої реакції, що так потрібна в поточній словесності. Що б не говорили полум’яні шанувальники Гоголя (і ми самі зараховуємо себе не до холодних його читачів), не можна всієї словесності жити на одних “Мертвих душах”. Нам потрібна поезія. Поезії мало в послідовниках Гоголя, поезії немає в зайво реальному напрямку багатьох новітніх діячів. Сам цей напрямок не може назватися натуральним, тому що вивчення однієї сторони життя не є ще натура.

Скажемо нашу думку без натяків: наша поточна словесність виснажена, ослаблена своїм сатиричним напрямком. Проти того сатиричного напрямку, до якого привело нас непомірне наслідування Гоголю, поезія Пушкіна може бути кращим знаряддям. Очі наші проясняються, подих стає вільним: ми переносимося з одного миру в іншій, від штучного висвітлення до простого денного світлла, що краще всяке яскраве висвітлення, хоча й висвітлення, у свій час, має свою приємність. Перед нами той же побут, ті ж люди, але як це все дивиться тихо, спокійно й радісно! Там, де колись по сторонах дороги видні були одні сіренькі поля й усяка дрянь у тім же роді, ми любуємося на сільські картини російської старовини, на що сохнуть і майорять долини, всієї душою привітаємо перші дні весни або поетичну ніч над рекою – ту ніч, у яку Тетяна відвідала кинутий будиночок Євгенія.

У своїй поемі він умів торкнутися так багато чого, натякнути про настільки многом, що належить винятково до миру російської природи, до миру російського суспільства! “Онєгіна” можна назвати енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком.

Вона була актом свідомості для російського суспільства, майже першим, але зате яким великим кроком уперед для нього!.. Цей крок був богатирським розмахом, і після нього стояння на одному місці зробилося вже неможливим… Нехай іде час і приводить із собою нові потреби, нові ідеї, нехай росте російське суспільство й обганяє “Онєгіна”: як би далеко воно не пішло, але завжди буде воно любити цю поему, завжди буде зупиняти на ній виконаний любові й подяці погляд…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Відбиття в долях Онєгіна й Ленского філософії дворянства на початку XIX століття