Фінальне пояснення Тетяни й Онєгіна в романі А. Пушкіна “Євгеній Онєгін.”

Герої начебто помінялися ролями. Тепер Оне-Гин “у тузі любовних думок И день і ніч проводить…”. Здавалося б, Тетяна повинна бути рада: тепер Онєгін закоханий у неї, страждає. Але вона не про-наруживает своїх почуттів ні при першій зустрічі (“Ледве^-їй! не те, щоб здригнулася Иль стала раптом бліда, червона… У їй і брова не ворухнулася; Не стисла навіть губ вона.”), ні згодом, коли Онєгін зізнається їй у своїх почуттях у листі (“Вона його не зауважує, Як він не бийся, хоч умри”); навпроти, вона обурена:

Як сувора!

Його не бачить,

з ним ні слова;

В! як тепер оточена

Водохресним холодом вона!

Як удержати негодованье

Вуста вперті хочуть!

На цьому особі лише гніву слід…

Не витримавши очікування, Онєгін їде в будинок до Татья-Не й що ж бачить?

Княгиня перед ним, одна,

Сидить, не прибрана, бліда,

Лист якесь читає

И тихо сльози ллє рікою,

Обпершись на руку щокою.

ПРО, хто б німих її страждань

У цю швидку мить не прочитав!

Тетяна продовжує любити Євгенія, вона сама зізнається йому в цьому. У третьому розділі автор пише, розповідаючи про її почуття до Онєгіна: “Пора прийшла, вона закохалася”.

Здавалося б, це почуття першої закоханості повинне було швидко пройти, адже Євгеній-Нийний не відповів їй взаємністю, більше того, знаючи про закоханість Тани, доглядає за Ольгою на ім’ї-нах. Навіть проповідь Євгенія в саду не вплинули на почуття Тетяни.

Що ж заважає героїні відповісти взаємністю Онєгіну-Гину зараз? Може, вона не впевнена в щирості його почуття? Тетяна запитує в Онєгіна:

Що ж нині Мене переслідуєте ви?

Навіщо у вас я на прикметі?

Не тому ль, що у вищому світлі

Тепер бути я повинна;

Що я багата й знатна,

Що чоловік у сраженьях покалічений,

Що нас за те пестить двір?

Не тому ль, що моя ганьба.

Тепер би всіма був замічений

И міг би в суспільстві принесть

Вам звабну честь?

Не думаю. Тетяна – цільна натура. Хоча воспи-тана вона була на французьких романах (“Їй рано нра-вилися романи; Вони їй заміняли все; Вона влюблялася в обмани й Ричардсона й Руссо”), поняття “сім’я”, “подружня вірність” для неї не прості слова. Хоча чоловіка вона й не любить, моральні принципи не дозволяють їй змінити йому:

Я вийшла заміж. Ви повинні,

Я вас прошу, мене залишити;

Я знаю, у вашім серці є

И гордість і пряма честь.

Я вас люблю (до чого лукавити?),

Але я іншому віддана;

Я буду століття йому вірна.

Автор припиняє оповідання про героїв, проща-ется з ними (“Прости… мій супутник дивний, И ти, мій вірний ідеал…”). Але читач сам може легко домыслить долі героїв, що полюбилися. Я думаю, що кожний з них – і Тетяна, і Євгеній – по-сво-ньому нещасні: Тетяна прирекла себе на життя з не-коханим чоловіком; душу Онєгіна відродилася, але занадто пізно. “А щастя було так можливо, Так близько!..”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Фінальне пояснення Тетяни й Онєгіна в романі А. Пушкіна “Євгеній Онєгін.”

Categories: Нові твори

Links