Класицизм – провідний напрям літератури XVII ст. – ІСТОРИКО – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС XVII СТОЛІТТЯ
ІСТОРИКО – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС XVII СТОЛІТТЯ.
4. Класицизм – провідний напрям літератури XVII ст.
Етапи його розвитку
Проголосивши культ розуму, класицизм вимагав розумної регламентації художньої творчості. Звідси в ньому чіткість, простота і переконливість в усьому: в ідеях, життєвих ситуаціях, людських характерах. Ідеал прекрасного, який класицизм вбачав у античності, він намагався поєднати із розумним.
У своїх пошуках розумних правил творчості класицизм звертався до античних теоретиків літератури – Аристотеля, Горація,
Класицизм (від лат. classicus – “взірцевий”, “довершений”) – літературний напрям, що виник у XVII столітті у Франції й набув поширення в країнах Європи до початку XIX століття.
Отже, формування сильних монархічних держав на території Європи, зокрема у Франції, сприяло утвердженню класицизму як літературного напряму.
Класицизм
– Філософська основа | Праці Рене Декарта | |
– Гаспо | Розум | |
– Естетичний принцип | Порядок і регламентація | |
– Герой | Діяч | |
– Головний принцип | Наслідування природі | |
– Призначення творів | Зміцнення влади короля |
Сама назва “класицизм” підкреслювала той факт, що представники напряму наслідували античну “класику”. Проте, не слід забувати, що за часів Відродження теж шанували античність. Відмінність у наслідуванні та відродженні античного мистецтва полягала в тому, що за часів Ренесансу цінувалося почуття, а класицисти, навпаки, надавали перевагу розуму.
Згідно із доктриною класицизму література мусила орієнтуватися на готові високохудожні зразки, за які правила, насамперед, римська література. Брали сюжети з античної міфології і переважно з римської історії, рідше – зі Старого Заповіту.
“Давні автори для нових письменників – це “школа поетичної майстерності”, – наголошував представник німецького класицизму Мартін Опіц. Антична спадщина для митців-класиків – це також певне мірило й взірець. “Ми повинні, – зазначає Ж. Расін, – постійно питати себе: що сказали б Гомер і Вергілій, якби про-читали ці вірші? Що сказав би Софокл, якби побачив презентованою цю сцену?”
Становлення і розвиток класицистичного напряму відбувалася в постійній боротьбі та полеміці з літературою бароко.
Якщо в барокових літературних творах були можливими найпримхливіші поєднання і сплави, теорія класицизму регламентувала авторську уяву. Класицизм створив цілу низку канонів і правил, яких повинен був дотримуватися письменник.
Основні правила класицизму:
1. Класицисти утверджували вічність ідеалу прекрасного, що спонукало їх наслідувати традиції античних майстрів. Вони вважали, якщо одні епохи створюють зразки прекрасного, то завдання митців наступних часів полягає в тому, щоб наблизитися до них. Звідси – встановлення загальних правил, необхідних для художньої творчості.
2. У літературі простежувався чіткий розподіл за певними жанрами:
– високі (ода, епопея, трагедія, героїчна поема);
– середні (наукові твори, елегії, сатири);
– низькі (комедія, пісні, листи у прозі, епіграми).
Темами для творів високих жанрів були події загальнонаціонального та історичного значення, у них брали участь царі, видатні діячі, придворні тощо. Високі жанри були написані величавою, урочистою мовою. Темами для середніх і низьких жанрів були наука, природа, людські вади, соціальні пороки. У них діяли представники середніх і нижчих класів, мова наближалася до розмовного стилю. Якщо у високих жанрах прославлялись ідеї монархії та громадського служіння, то у середніх та низьких жанрах утверджувались ідеї пізнання світу і людської природи, ви-кривалися вади суспільства і характерів.
Встановлювалися міжжанрові кордони, а будь-які міжжанрові сплави (наприклад, трагікомедія) вважалися неприпустимими.
Для кожного жанру регламентувалися мова і герої. Так, трагедії класицизму притаманна була піднесена, патетична мова, такі ж високі почуття, змальовувалися героїчні особистості.
У комедіях використовувалася проста мова, обов’язковим був сатиричний струмінь, діяли побутові персонажі. Жанрові форми нової літератури класицистами ігнорувалися, особливо це стосувалося прозових жанрів, які, незважаючи на їхню велику популярність у сучасній літературі, були відсунуті у класицизмі на другий план. Жанровими домінантами класицистичної літератури були ода і трагедія.
3. Важливим елементом в естетиці класицизму були вчення про розум як головний критерій художньої правди і прекрасного в мистецтві. Класицисти вважали, що античні майстри творили за законами розуму. Письменникам нового часу теж слід дотримуватися цих законів. Звідси походили майже математична точність правил мистецтва класицизму (ієрархія жанрів, єдність у драматургії тощо). Це накладало відбиток холодної безпристрасності, надмірної логічності на твори класицистів.
4. Із ученням про абсолютність ідеалу прекрасного і з раціоналізмом було пов’язане твердження про універсальність типів людських характерів. Спираючись на “Характери” Теофраста, класицисти стверджували незмінність людських характерів. Тому створені ними образи відрізнялися абстрактністю й універсальністю, втіленням лише загальних рис, а не індивідуальних ознак. Персонажі здебільшого були схематичні, – будували навколо зображення якоїсь провідної риси характеру (честь, обов’язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо).
5. Характери чітко поділялися на позитивні і негативні.
6. Драматичні твори (трагедія, комедія) підпорядковувалися правилу трьох єдностей – часу, місця і дії. П’єса відтворювала події, які відбувалися протягом одного дня і в одному місці.
7. Чітка композиція твору мала підкреслювати логіку задуму автора і певні риси персонажів.
8. Для класицизму загалом характерні аристократизм, орієнтація на вимоги, смаки вищої суспільної верстви, хоча деякі представники класицизму порушували це правило (наприклад, Мольєр)
9. Естетичну цінність для класицистів мало лише вічне, непідвладне часу, як твори античності. Наслідуючи давніх авторів, класицисти самі створювали “вічні” образи, які назавжди увійшли до скарбниці світової літератури (Тартюф, Сід, Горацій, Федра, Андромаха, міщанин – шляхтич, скнара тощо).
Класицисти наполягали на виховній функції літератури та мистецтва. Причому засобом виховання “гарного смаку” є ні дидактизм, ні моралізаторство. Виховувати людину має насолода, яку мусить давати мистецтво.
Етапи розвитку класицизму
В історичному плані класицизм пройшов два етапи. Перший етап пов’язаний з розквітом монархічних держав, коли абсолютизм сприяв розвитку усіх сфер суспільства (економіки, політики, науки, культури). Головним завданням класицистів на цьому етапі було прославлення монархії, національної єдності держави під владою короля. Наприклад, Франсуа Малерб (1555 – 1628), П’єр Корнель утверджували ідеал мудрого монарха і відданих йому підданих. Особливо відомими стали образи Корнеля – Сід (“Сід” – 1673), Август (“Цінна, або Милосердя Августа”) та ін.
На другому етапі історичного розвитку монархія виявила свої вади, що обумовило зміну спрямованості класицизму. Письменники вже не тільки прославляли монархів та часи їхнього правління, а й критикували соціальні пороки, викривали людські вади, хоча й не заперечували абсолютизм загалом. Якщо на першому етапі домінували ода, епопея, героїчна поема, а художні образи були величними і піднесеними, то на другому етапі характери героїв більше наблизитися до реальних людей, на перший план вийшли комедії, сатири, епіграми тощо.
Висновок. Таким у загальних обрисах постав класицизм – не тільки як напрям у літературі та мистецтві XVII-XVIII століть, а й тип художньої творчості зі специфічними засадами, чуттям і розумінням форми, як одна із констант європейської художньої культури. В Україні цей тип художньої творчості з’явився із засну-ванням Києво-Могилянської академії (1632) і значного поширення набув наприкінці XVII – на початку XVIII століття.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)