Бароко, його філософські основи – ІСТОРИКО – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС XVII СТОЛІТТЯ

ІСТОРИКО – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС XVII СТОЛІТТЯ.

3. Бароко, його філософські основи

Бароко – літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI – XVII століть.

Термін “бароко” був введений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками – класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище.

Етимологія терміну “бароко” не визначена і на сьогодні. Найімовірніше, він походить

від португальського виразу “perola baroko” – “перлина неправильної форми” або від італійського слова, що означає “вигадливий”, “химерний”.

Термін “бароко” вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Згодом його починали вживати для позначення інших мистецьких явищ. У XVIII столітті застосовували до музики, а у XIX столітті його скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття почали говорити про бароко в літературі.

Розквіт європейського літературного бароко припадав на XVII століття, яке по-єднувало дві великі епохи – Ренесанс і Просвітництво. У бароковому

напрямі слід вбачати синтез мистецтв двох епох – Відродження та Середньовіччя (готики), хоча не можна відкидати і наявності у ньому цілої низки оригінальних стилістичних прийомів і поетичних рис.

Характерною особливістю нової доби стала суперечливість думок і почуттів. Якщо головним для доби Відродження був пристрасний вчинок у світі (“Ромео і Джульєтта”, “Дон Кіхот”), то для барокової доби – пристрасні роздуми про світ. Література бароко вела людину у світ неможливого, у світ мрій і сновидінь.

Характерні риси напряму:

– трагічна напруженість;

– світосприйняття;

– песимізм;

– скепсис, розчарування;

Людина, згідно із провідною бароковою ідеєю, – піщинка у Всесвіті. Життя її скороминуще, в ньому панують випадок і фатум. Найпоширеніші теми літератури бароко – “memento more” (“пам’ятай про смерть”) і “vanitas” (“суєта”). Людина приречена на життєву суєту і страждання, а також на смерть, що є спасінням від скорботи життя;

– протиставлення реальності та ілюзій;

– гармонійне сполучення трагічного з комічним, піднесеного з вульгарним, жахливого з кумедним, тобто “поєднання непоєднаного”;

– інакомовність;

– нахил до ускладненої форми;

– погляд на Бога як на вершину досконалості (але зберігався і антропоцентризм: людина трактувалася не як противага Богові, а як найдосконаліше його творіння);

– збереження античного ідеалу краси, але спроба поєднання його з християнським ідеалом (Венера Мілоська і Сікстинська мадонна).

Термін “бароко” дав можливість об’єднати в межах цього літературного напряму чимало течій і шкіл, які існували здебільшого протягом XVII століття й відзначалися типологічно спорідненими рисами. Зупинимось на характеристиці деяких з них.

1. Гонгоризм – аристократична школа в іспанській поезії, яку започаткував по-ет Луїс де Гонгора.

Ознаки цієї школи

– відмова від ренесансного принципу доступності поезії;

– утвердження культу чистоти форми, принципової безсюжетності і ускладненості поетичного слова.

2. Маринізм – літературна течія в Італії XVII століття, пов’язана з ім’ям Джамбатісто Маріно.

Характерні риси цієї школи:

– перевага форми над змістом;

– наявність примхливих метафор, порівнянь, словесної гри при відсутності відчуття, етичних і громадських ідей.

3. Преціозна література – (від франц. “вишуканий”, “витончений”) аристократичний напрямок у літературі Франції XVII століття.

Особливості

– оспівування галантного кохання та дрібних епізодів із світського життя;

– використання примхливих метафор, умовних алегорій, перифраз;

– улюблені форми лірики: сонети, рондо, послання.

4. Метафізична школа – напрямок в англійській літературі XVII століття.

Ознаки

– характерна крайність ускладненої форми;

– винахід примхливих образних концепцій (кончетто), метафор;

– важке розшифрування символів та алегорій.

Висновок. Отже, бароко у мистецтві та літературі XVII століття стало одним із наймогутніших стильових напрямів, які створили незаперечні художні цінності. Найголовнішим завданням бароко було зворушити людину, справити на неї сильне враження. Доба бароко – неповторне мистецьке явище, котре залишило після себе вигадливі, а подекуди навіть химерні пам’ятки у багатьох європейських країнах.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Бароко, його філософські основи – ІСТОРИКО – ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС XVII СТОЛІТТЯ

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links