За давніх часів рідоти у сільці дві сім'ї — Чжан і Чи. У Чжанов був син Чжан Шуань. У Чи — дочка по прозванню Чи Хуа — Чи Квітка. Пригожими вродилися юнак і дівчина й прославилися у тих краях своєю красою. Дружні вони були з малолітства й друг дружку тайкома заприсяглися не розлучатися й прожити разом до сивого волосся. Відправив Чжан Шуань сваху у будинок Чи Хуа. Але батьки дівчини відмовили юнакові через його бідність і розв'язали віддати дочка за Вану-Багатія. Вани вибрали щасливий день, найняли сурмачів і відправилися за нареченою. Не прагла Чи Хуа сідати у весільний паланкін, батько з матір'ю її силою змусили. Заграла труба, носії підняли паланкін і понесли. Сидить Чи Хуа у паланкіні, головою про стінку б'ється — плаче. Та ось, коли вже півдороги пройшли, чує вона — засвистіло щось. Це перевертень із неба зстрибнув: особа чорна, ока кругле. Схопив він наречену й умчав із собою.
Почув про цей Чжан Шуань, пригорюнился й говорить батькові з матір'ю:
- Не жити мені без моєї Чи Хуа. Поки не розшукаю її, не буде мені спокою.
Говорить юнакові батько:
- Відніс твою Чи Хуа злий перевертень, де ж ти тепер її шукати будеш?
Говорить юнакові мати:
- Відніс твою Чи Хуа злий перевертень, не знайдеш ти її тепер ніде.
Не послухався Чжан Шуань батька з матір'ю, пішов з будинку свою Чи Хуа шукати.
Скільки днів шукав, і не порахувати, у кого не запитував, де не вивідував, ніхто Чи Хуа не бачив, ніде про неї не чули. «Може, з'їв мою улюблену злий перевертень?» Думав, думав юнак, і сум його здолав. Сіл він у дороги, заплакав. Раптом звідки не візьмися білобородий старець. Запитує старець юнака:
- Тому ти плачеш, юнак? Хто тебе скривдив?
Відповідає юнак:
- Не стану я від тебе таїтися, дідусь. Злий перевертень мою улюблену відніс. Багато днів шукав я Чи Хуа, тільки немає її ніде.
- Підемо із мною, — говорить старий, — я знаю, де живе злий перевертень.
Почув це Чжан Шуань, швидко на ноги підхопився й пішов за старцем.
Ішли вони, ішли, раптом зустріли юнака. Запитує його старець:
- Хто ти й куди шлях тримаєш, юнак?
Відповідає юнак:
- Кличуть мене Ван Лан, ходжу я по світлі, шукаю свою наречену, викрал її на півдороги з весільного паланкіна злий перевертень і відніс невідомо куди.
Закивав головою білобородий старець і говорить:
- Ідемо з нами. Я знаю, де вона.
Та пішли вони далі втрьох: Ван Лан, Чжан Шуань і білобородий старець. Цілий день ішли, рисинки у рота не брали. У Чжан Шуаня улюблена з голови не йде, не до їжі йому, не до питва. А Ван Лана з голоду навіть у тремтіння кинуло.
Та говорить він старцю:
- Поїсти б треба. Підкріпимося й далі підемо.
Кивнув старий головою й говорить:
- Оглянься-но, юнак, назад.
Оглянувся Ван Лан, дивиться — будинок великий коштує, критий черепицею, ґанок високий, у ґанку кам'яний лев.
Та знову говорить старий:
- Давайте ввійдемо. Поїсти чого-небудь запитаємо.
Підвів старець юнаків до ґанку, у двері постукався. Вийшла на стукіт стара баба, запитує:
- Що вам потрібне? Навіщо стукаєтеся?
Відповідає їй старець:
- Пампушок ми не запитаємо й м'яса нам не потрібне. Дай нам чого-небудь попроще. Зголодніли ми у дорозі.
Баба відповідає:
- Добре, ідіть за мною.
Увійшли вони слідом за нею у кімнату, бачать — сидить на капі красуня, годков вісімнадцять їй. А баба їжі всякої наготувала, пригощає гостей і так їм говорить:
- Прагну я з вами про одне справі поговорити. Так не знаю, чи столкуемся? Чоловік мій давно вмер, живу я вдвох з донечкою. Ось і прагну у будинок зятя прийняти, щоб кормил мене на старості років. Хто з вас двох, юнака, тут назавжди залишиться?
Прийнявся старець Чжан Шуаня вмовляти. Але той і слухати не прагне, усе про свою улюблену думає. Прийнявся старий Ван Лана вмовляти. А Ван Лан і радий. Сподобався йому будинок під черепицею й молода красуня.
Залишився Ван Лан, а старець зі Чжан Шуанем далі пішли. Небагато пройшли, ледве побільше версти. Раптом старий і говорить:
- Упустив я хустка на ґанку, біля кам'яного лева. Відвертай-но так принеси його мені.
Побіг назад Чжан Шуань, дивиться — будинок під черепицею зник, один лев залишився. Сидить лев, Ван Лана на шматки рве, схопить шматок і у пащу відправляє. Злякався Чжан Шуань, прибіг до старого й говорить:
- Лихо приключилося, Ван Лана лев зжер.
А старий іде собі далі, не зупиняється.
- Знаєш, чому лев Ван Лана зжер? - запитує.
- Не знаю, дідусь, — відповідає Чжан Шуань.
А старий йому говорить:
- Подумай. Тоді й довідаєшся.
Ідуть Чжан Шуань зі старцем день, ідуть ніч, і прийшли вони нарешті до кам'яного будинку. Говорить старець:
- Це і є моє житло.
Увійшов Чжан Шуань, бачить — ліжко у будинку кам'яна, і казан кам'яний, а чашки кам'яні, і тази кам'яні. Усе з каменю виточене. Велів старець Чжан Шуаню набрати соснових шишок, їду сготовить. Ось уже сім днів пройшло. Бачить старець, юнак не сумує, надії не втрачає, і запитує:
- Прагнеш Чи Хуа визволити?
- Прагну, — відповідає юнак.
- Ступай тоді до західного краю неба, на Вогненну гору, добудь із печери Вогненного тигра меч дорогоцінний. Дам я тобі плаття, яке від вогню врятує, надягни його й змело йди вперед. Але помни, зробиш крок назад — зжере тебе вогонь.
Надяг Чжан Шуань біле плаття чарівне, так і іскриться воно, так і блискає, і покрокував до західного краю неба. Не порахувати, скільки днів він до тієї гори добирався, як раптом бачить — спереду полум'я палахкоче, злобливо сичать вогненні мови, ось-ось небо лизнуть. Не злякався юнак, прямо у вогонь пішов. Але що за диво! Вогонь його не бере. Ось і печера Вогненного тигра на самій вершині гори, сам хазяїн її стереже, ока у тигра — два храмові дзвони, з пащі полум'я виривається. Згадав отут Чжан Шуань про свою Чи Хуа, ще хоробріше став. Кинувся він у печеру, бачить — меч на стіні дорогоцінний висить. Схопив юнак меч, тигра вдарив, звалився намертво тигр, і у ту ж мить полум'я на горі згасло. Побрав Чжан Шуань меч, до старця відвертав.
Говорить йому старець:
- А тепер іди визволяти свою Чи Хуа. Віднесла її риба-перевертень зі Східного моря й оселила на острові. Тільки знай, якщо страх тебе здолає або сумнів, не врятуєш свою улюблену.
Побрав Чжан Шуань дорогоцінний меч і пішов до східного краю неба. Не порахувати, скільки днів добирався він до Східного моря. А морю тому смарагдовому ні кінця ні, ні краю. Хвиля на хвилю набігає, буруни на буруни знаходять. Подивився він на всі чотири сторони й думає: «Хоч би лодка яка вутла попалася. Не боюся я вітру буйного, нехай розгуляється по морю, не боюся я високих хвабо, нехай хоч до самого неба здіймають. Нічого я не злякаюся! Тільки б мені до того острова добратися!»
Іде юнак по берегу, вітер йому піщинами особа коле, море водою ноги мочить, голод його мучить, холод наскрізь пробирає. А юнак іде так іде.
Але ось одного разу побачив він, що по морю персикове деревце пливе. Те хвилею його захлисне, то знову на поверхню винесе. Дивиться юнак на деревце, раптом бачить — три персики на ньому червоніють яскраво серед зелених листочків. Пливе деревце пряме до юнака. Приловчився Чжан Шуань, ухопився за гілки, і так раптом йому пити захотілося! Зірвав він персик з дерева, праг його з'їсти, але отут пролунав грізний рик і звідки не візьмися тигр вискочив. З переляку Чжан Шуань у воду плюхнувся. Тигр тим часом зник, і персикове дерево теж кудись поділося. Чує юнак — тіло його легеням стало, ну, прямо персиковий листик, і ступив він на воду, начебто на тверду землю. Коштує й не тоне. Персик той, виявляється, чарівним був, міг від води врятувати. Тримає Чжан Шуань у роті чарівний персик і прямо до острова йде. Лежить той острів посередині моря, чорної мглою обкутаний, буйної травою поросший. Тільки ступив юнак ногою на острів, а назустріч йому з імли риба-перевертень вийшла із солдатами-креветками так полководцями-крабами. У всіх списа довгі так рогатини сталеві. Сама риба-перевертень чорна, на голові шолом срібний блищить, на тілі панцир зі срібла блискає. Закричала риба, загуділо у відповідь їй море, оточили юнака креветки-воїни так полководці-краби. Не злякався юнак, не став назад задкувати. Підняв він свій меч дорогоцінний, повернувся до сходу — так як змахне, повернувся до заходу — так як ударить! Побігла від меча біла доріжка вогненна. У ту ж мить імла розсіялася, а воїни так полководці креветками так крабами обернулися, стали у різні сторони розповзатися.
Риба-Перевертень як глянула на блискаючий меч — ока замружила. Отут юнак її й зарубав. Потім знайшов він свою улюблену, і стали вони чоловіком і дружиною.