Бабуся заснула, а перед цим вона прив'язала канібала, що пожирає людей. По-нашому, по-керекски - це чорт. Він завжди прив'язаний. З бабусею разом дві сестри живуть. Та раптом говорить чорт сестрі:
- Молодша сестра, бабуся зараз спить, відв'яжи-но мене.
Відповідає молодша сестра:
- Ні, не відв'яжу тебе. Бабуся ж сказала, що вистачить бродити, де потрапило. Ти ж поганий, дурний, тому сиди на прив'язі.
Тоді чорт до іншої сестри звернувся:
- Сестричка, відв'яжи!
Молодша сестра розумніше старшої й говорить їй:
- Не треба відпускати.
А чорт знову просить старшу сестру:
- Відв'яжи мене! Послухайся!
Послухалася старша сестра, відв'язала риса. Чорт відразу схопив залізний гачок і пішов до землянок-валькарам, де жили кереки. Прийшов туди, відкрив димовий отвір, а там, у валькаре, одні жінки, чоловіка на полювання пішли.
Кричить чорт у димовий отвір:
- Агов, ви спите?!
Дві баби відповідають звідти:
- Ні, не спимо ми.
- Що ж, однак, шумить, немов маленькі діти кричать?
- Ні, не діти, - відповідає одна баба, - напевно, груди мої перед поганою погодою болять.
- Вистачить. Отож, починаю гачком вас ловити, - кричить чорт.
- Що ж піймати прагнеш?
- Молодих качок.
- Немає ж зараз молодих качок, вони влітку на скелях перебувають. Немає тут качок, ми ж люди, у валькаре живемо.
- Але не дарма ж я прийшов?!
- Навіщо ж насабоничаєш, - відповідають із валькара. - Раз так, то нехай по-твоєму буде. Лови гачком!
- Так дивитеся-но, починаю!
- Що ж, починай! Кого ж ти піймати прагнеш? Починай!
Вилучив чорт гачок у землянку, водить їм там, а сам наспівує:
- Назавтра, назавтра їжа буде! Назавтра, назавтра їжа буде! На сьогодні, на сьогодні їжа буде! На сьогодні, на сьогодні їжа буде! Кого ж, кого ж я зачеплю! Кого ж, кого ж я зачеплю!.. Ну як, де ж молоді качки?!
- Немає молодих качок зараз, говоримо ми тобі.
- Тоді я зайду.
- Ні-ні, продовжуй звідти шукати, а ми пошукаємо молодих качок.
Тим часом одна з жінок у стіні дірку прокопує, щоб через неї вийти назовні.
- Дивитеся, знову починаю гаком ловити! - кричить чорт.
- Так починай же!
- Кого ж, кого ж піймаю я! Назавтра, назавтра їжа буде! - співає чорт.
Раптом підчепив щось, керкер підчепив. Не дивлячись, витягся його на вулицю й відразу розірвав. На вулиці вітер був, і вся суха трава у очі йому полетіла. Керкер-Те жінки сміттям і сухою травою набили й підсунули йому під гачок.
- Про - Про! - заволав чорт. - Усього себе сміттям обсипав! Що ж таке? Чим наповнене? Качка? Ні, не качка! Це не те щось!
Кинув чорт опудало через отвір у землянку:
- Беріть ваше, не потрібно мені. Ні качки.
Поки чорт возився з опудалом, жінки виповзли через стіну й утекли.
- Перегодите, заходжу я!
Зайшов чорт у землянку, а там нікого, тільки собачка на прив'язі сидить. Сказав їй:
- Де ж люди?
Нічого не відповів собака, довідалася, що не людей це, а чорт, і дряпнула його по очах.
- Про - Про, про - про! - закричав чорт. - Ока запилила. Що розриваєш? - не зрозумів він, що ока-те йому собака подряпав.
Розлютився чорт і став по землянці бігати. Подушки витягає, рве їх. Довго він по землянці бігав.
А жінки тим часом прибігли до Тинной бабусі, до Морської бабусі й говорять їй:
- Ох, чорт женеться за нами, піймати прагне. Допомогла б ти нам утекти.
- ПРО, як ви налякані. Як ви налякані! Ну-но, подивимося, - і простягнула ноги Морська баба на ту сторону моря. - Ось так прямо по цих ногах дітей переносите, самі біжіть.
Перебралися жінки на ту сторону моря...
Заспокоївся чорт, у себе прийшов. Він, Плунтиканелан, міркувати став: " Про ось звідси вони вийшли, - догадався він, побачивши діру у стіні. - Це вони, жінки, тоді кричали, діти з ними були".
Кинувся по сліду. Прибіг до Морської баби. А баба миє у море свої керкери із твані, на сміття схожі.
Запитує чорт:
- Для чого це й що це ти, баба, миєш?
- Так одяг свою.
- Про - Про, це ж не одяг. Обманюєш ти мене. Ось наші бабусі тільки у залізному одязі ходили, - і раптом кинув тинную одяг у море. - Це не одяг, немає.
- Як же? Моє життя така, у море живу - такий одяг ношу.
- Де ж жінки? Сліди сюди ведуть. Куди вони подіялися?
Відповіла Морська баба Плунтиканелану:
- Вони випили море й перейшли на ту сторону.
- Як же я? Не зможу випити море.
- Зможеш. Вони ж так зробили.
- Ну-но, спробую випити.
Став чорт пити море, а море анітрошки не убуває. Пив-Пив, важко стало, лопнув. Не стало чорта, лопнув.
Морська баба мертвого чорта у море кинула й сказала:
- Нехай його тіло (залізне) для нащадків у різні речі перетвориться, він же чорт, Плунтиканелан -, Що Володіє залізним гачком. Нехай голова чайником стане, ноги - рушницями, руки - теж рушницями, мозок нехай у намисто перетвориться. Нехай від його тіла користь людям буде.