Отож, лисиця почула, що кочівник-вовк Анкакумикайтин збирається свататися до сусідського дівчини-собаки. Дівчина та із братами й з молодшою сестрою жила.
Лисиця зшила собі чоловічу кухлянку, штани, торбаза й шапку. Та ось одного разу, коли братів не було будинку, пішла до сестер у гості. Прийшла, стали чай пити. Говорить лисиця старшій сестрі:
- У мене два табуни оленів, до тебе свататися прийшла. Обманювала сестру. А дівчина думала, що це наречений, і зраділо проговорила:
- Ой, ти знову до мене свататися прийшов. Вона думала, що це оленяр Анкакумикайтин. Зачарувала її лисиця. Пригощає лисові дівчина жирною олениною, мізками, ковбасою. Найкращі шматочки підкладає. А лисиця сидить у шапці. Боїться зняти шапку, щоб не довідалися. Говорить:
- Багатий я, не вмію шапку знімати. Раптом удалині гавкіт пролунав. Дівчата обрадувалися. Старша сказала:
- Ось мої брати з полювання вертаються.
Злякалася лисиця. Прагла втекти. Подумала й сказала:
- Ой-Ой! Розженуть вони мої табуни.
Вибігла на вулицю, прибудувала на горі камені. Коли брати підійшли, покотила камені, убила братів. Сестри не бачили, коли вбила. Увійшла лиса у ярангу, попила чаю й увечері додому відправилася. Уночі всі запаси у сестер потягла.
Сестри довго чекали братів. Не прийшли ті. Ранком прокинулися, подивилися: немає запасів. Пішли до гори; побачили вбитих братів. Заплакали. Старша сказала:
- Хто ж таке лихо нам зробив? Молодша подумала й говорить:
- Напевно, ця справа лисиці.
Старша заперечила:
- Навіщо дарма говорити. Не приходила адже лиса. А молодша говорить:
- Ось коли шапка у Анкакумикайтина зрушилася, мені здалося, начебто лисиця це. Старша розсердилася. А молодша говорить:
- Підемо до Анкакумикайтину, довідаємося. Однаково братів немає й без їжі залишилися.
Пішли. Сестри, плачучи, усе розповіли. Здивувався Анкакумикайтин. Виявляється, нікуди він учора не ходив. У складу увесь час перебував. Тоді догадалися, що те лиса була. Розв'язали помститися. Усе пішли у ярангу сестер.
На інший день побачили: іде лиса, одягнена, як Анкакумикайтин. Теперішній Анкакумикайтин сховався. Знову чай пила, усе смачне їла. Старша сестра пригощала. А молодша потихеньку у коридор вийшла, двері каменем привалила. Отут з'явився теперішній Анкакумикайтин. Схопили брехливу лисицю, зв'язали.
Запитав Анкакумикайтин:
- Що зробимо зі злодієм, з розбійником? Старша сказала:
- Не знаю. А молодша сказала:
- У мішок засунемо, у тундру віднесемо.
Так і зробили. У тундрі на купину поклали. Лиса з переляку обмерла. Молодша сестра суху траву й сухий чагарник зібрала, навалила на лисицю. Старша сказала:
- Вийняти з мішка треба й розв'язати. Молодша не погоджувалася:
- Ні, не треба. Нехай там перебуває.
Довго сперечалися. Усе-таки старша вийняла з мішка, розв'язала. Молодша знову суху траву й хмиз навалила. Каменями обклала. Грубку зробила, тільки з одним отвором. Запалила. Прокинулася лисиця. Закричала, ніхто не слухав. Коли йшли, повз щось у вогні пробігло. Виявляється, вискочила із грубки лиса. Те на ній брехливий одяг горів. Так у тундру обгоріла втекла. З тих пір червоні лисиці з'явилися.
А сестри з Анкакумикайтином братів поховали. Усі разом стали жити. Старша заміж вийшла за Анкакумикайтина. Молодша у них дітей няньчила.
Потім підросла, сама заміж вийшла.
Усе.