Вовк-Чоловік

3-08-2016, 09:12 | Керекські казки

Я про Вовка казку розповім.

Говорить Кукки дружині:

- Дай-но, Мити, солом'яну нарту.

- Немає солом'яної нарти, тільки плетена мотузка під рейками. Не вірить Кукки, сам шукає.

- Що ж ти шукаєш?

- Так, нарту.

- Куди ж ідеш?

- Так ось піду покатаюся з гірки.

Пішов Кукки. Покотився з гірки.

- Ox! Як приємно, тільки небо перед очима миготить! - кричить від радості Кукки.

Покотився знову з гірки Кукки й кричить:

- Ох! Як приємно, тільки небо миготить!

Почув Вовк, як радісно кричить, що катається Кукки.

"Звідки ж це він кричить?" - подумав Вовк і пішов до Кукки.

- Агов, дідусь, що ти робиш?

- Ох, налякав ти мене. Звідки прийшов?

- Так ось почув, як ти кричиш, катаючись, і подумав: " Піду-но подивлюся, як дідусь катається". Дай-но я прокочуся!

- Не можна тобі, у воду скотишся.

- Ні, не скочуся у воду, у мене довгі лабети. Що кричати мені, коли буду котитися?

- Кричи: " ПРО, як приємно, тільки небо миготить!"

- Добре, так кричати буду, - і покотився Вовк із гірки.

Бульк - і звалився у море.

- Ой-Ой! Дідусь, у воду впав. Витягнися! - закричав Вовк.

- Ні, не витягнуся. У тебе ж довгі лабети, а у мене криві пазурі, тому я й не падаю у воду.

- Послухай, дідусь, витягнися!

- Ні, не витягнуся.

- Ну витягай же, ноги клякнуть.

- Ні, не витягнуся, ти ж довголапий.

- Дідусь, я тобі череда бліх дам.

- Не потрібні мені блохи.

- Послухайся, дідусь, ноги клякнуть, - кричить із води Вовк.

- Я ж говорю тобі, що не витягнуся! - упирається Кукки.

- Череда баранів дам.

- Брешеш, мої діти самі гірських баранів добувають.

- Тоді стаю росомах дам!

- Не потрібно мені. Я ж говорю тобі, мої діти різних звірів добувають.

- Що ж дати тобі, - міркує Вовк - ПРО, довговуху сестру за тебе заміж віддам.

- Ну! - зрадів Кукки. - Агов, тесть, почекай-почекай, зараз витягнуся тебе.

Витягся Кукки Вовка.

- Бр-Р-Р! Ледве ноги не оклякнули, - говорить Вовк і вичавлює свій одяг. Кукки допомагає йому.

- Ну як? - запитує Кукки. - Віддаси свою сестру за мене?

- Немає у мене ніякої сестри.

- Ка-А- До?! Обдурив мене! Вистачить, я перестав кататися, - образився Кукки. - Ти якою долиною підеш?

- Так по долині Ватвиткавнин. А ти?

- Я у верхів'я ріки Антчини піду.

Розійшлися у різні сторони Кукки й Вовк. Пішли вони по долинах рік, а у верхів'ях вони сходяться. Дійшов до джерел Ватвиткавнина Вовк. Піднявся у верхів'я ріки Антчини Кукки. Та раптом перетворився у шматок жирного м'яса задньої частини оленя.

- Ого! - здивувався Вовк. - Спасибі, друзі їжу мені залишили.

Та відразу з'їв шматок м'яса. А це Кукки був.

Пішов Вовк додому, а у животі у нього Кукки став ворушитися.

- ПРО, це, напевно, мій батько приніс і розвісив тут у харчовому складі кишки, - міркує у животі Вовка Кукки й раптом викидає кишки назовні.

- Дідусь, начебто ти з мене говориш?

- Немає мене тут, я будинку, у харчовому складі сиджу.

- Ой, мої кишочки викинув!

- Так немає ж мене тут, я будинку, - а сам бруньки викидає. - Тьфу! Це, напевно, Итчим свої торбаза смердючі повісив.

- Ой, мої почечки!

- Що ти кричиш, я ж будинку, у харчовому складі, - а сам легені викинув. - Тьфу! Знову це Итчим приніс.

- Де-Душ-но, мої легені!

- Не видумуй, я ж будинку, у харчовому складі, - а сам серце викинув. - Тьфу! Це, вірно, спис пуйитинпитип. Навіщо воно тут висить?

- Де-Душ-но! Моя душа! - і вмер Вовк.

- Ой-Ой! Убив Вовка! - закричав Кукки й вийшов з нього.

Пішов Кукки додому. Побачив його Ауппали й говорить матері: - Мама, тато з катання йде.

- Що ж, нехай приходить, - відповідає мати.

Гнівається Кукки, кричить:

- Ауппали! Скажи матері, нехай обряд віддяки зробить!

- Добре, - і Ауппали зайшов у землянку. - Мама, тато щось волочить. Сказав, щоб ти обряд віддяки зробила.

- Ну що ж, однак іди й подивися, що ж він волочить, - а сама стала обряд робити. Запекла: " Ку - У-Кки у - про-лка без хо - про - у уби-і-л!"

Зайшов Кукки у землянку:

- Вистачить танцювати, прийшов ось я.

- Нехай дочки видобуток оббілують.

- Ні, не треба білувати. Нехай цілком буде.

Вийшла наумат - теща, зустріла батька

- Так зроби. Віднеси вовка у харчовий склад і сторожи там, шиттям займайся.

Заснули ворони. Кукки міцно заснув.

А тим часом брати-вовки пішли слідами. Кукки сидить у дверей землянки й у'яже мережа. Молодший син його Ауппали виходить із землянки до батька.

- Виходи частіше, поглядай колом, - говорить йому Кукки.

- Тато, дивися, два вовки йдуть, - сказав йому Ауппали.

- ПРО, почекай, зараз кульки з жиру зроблю. Підеш до того місця, куди вони повинні прийти. Зроби вигляд, що відіграєш і залиши кульки, - говорить Кукки Ауппали.

Підійшли брати-вовки й побачили:

- ПРО, напевно, хлопчик Ауппали відіграв тут і упустив кульки, - розв'язали вони й відразу з'їли їх.

Підійшли до землянки. Кукки близько дверей сітку у'яже.

- ПРО, прийшли!

- Так, дідусь! Що з нами? Качає нас, у очах темніє!

- Напевно, з'їли що-небудь?

Та відразу здохли вовки.

- ПРО, знову двох вовків убив, - зрадів Кукки й відніс їх у харчовий склад до дочки:

- Ось ще приніс, сторожи їх...

Тим часом маленьке вовченя запитує у своїх батьків-старих:

- Тут багато лежань було, порожні вони, я один залишився.

- Ми ж у різних місцях буваємо, багато лежань залишаємо Вовченяти кличуть Вечовтин. Заснули батьки-вовки, пішов слідами братів Вечовтин...

Кукки знову сидить у дверей, сітку у'яже. Кукки великий шаман-чаклун. Ауппали часто із землянки виходить.

- Виходи частіше, поглядай, - говорить йому Кукки.

Іншим разом вийшов Ауппали й побачив:

- Тато, одне маленьке вовченя йде.

- Так, напевно, Вечовтин, - Кукки-Те знає. - Віднеси кульки й поклади їх на його шляху.

Відніс кульки Ауппали, залишив їх на шляху вовченяти, а сам у землянку повернувся.

Біжить слідами вовченя й раптом побачило кульки. "Що це?" - подумав він і побрав їх із собою.

- ПРО, прийшов! - вітав його Кукки.

- Так! Не чи приходили сюди мої брати? - запитав Вечовтин.

- Ні, не приходили, тільки ми одні, - відповів Кукки.

Отут Вечовтин показує кульку, затиснутий у кулаку, і запитує:

- Дідусь, що це?

- Ох ти! - злякався Кукки, прошмигнув у полог і заліз під шкіри.

- Що ти робиш?! - закричала Мити. - Так налякати можеш! Куди ти?!

- Вовченя прийшло, кулька показала й запитав: "Що це?"

- Так чого ж ховаєшся?! Раз пустуєш, так іди до нього, - дорікає його Мити.

Увійшов Вечовтин у землянку.

- ПРО, прийшов ти! - вітала його дружина Кукки.

- Так, ось я. Бабуся, що це? - показує Вечовтин кулька.

- Не знаю, не знайомо мені це. Тьфу! - плюнула Мити, а сама подумала: "Не проведеш дочку Акальтчики". - Кукки, виходи, чого боїшся? Ти ж чоловік. Я жінка й те не ховаюся.

- Ні, ні, не вийду. Я спати прагну.

- Ну й будь там! - розсердилася Мити. Уже стемніло. Вечовтин і говорить:

- Додому пора, піду.

- Ну що ж, іди, - відповіла Мити. - Тільки не підглядайте за мною.

Пішов Вечовтин до харчового складу, у якому дочка Кукки Cинаболимнилнaккут сторожить убитих вовків, і закричав:

- Агов, тут мої брати перебувають?

- Так, тут.

Розбудив братів Вечовтин і говорить їм:

- Як же із цим вовком будемо? Він же без нутрощів. Залишимо його. А ти слідом за нами йди, - сказав він Синаболимнилнаккут.

Пішла дочка Кукки до вовчого народу. Привів її Вечовтин і говорить батькам:

- Ось, зустрічайте!

Вийшли батьки.

- ПРО, прийшли! Швидко. Де ж братів знайшов?

- Так ось дідусь їх одним разом убив, а за це я його дочка повів.

Боїться Синаболимнилнаккут. Уперше вона серед вовків.

- ПРО, жінка прийшла!

- Так!

- Заходь же!

- Так, зайду, - і Синаболимнилнаккут зайшла у вовче житло. Так і залишилася там. Заснули вовк-люди...

Пішла Мити до харчового складу подивитися. Дочки немає й тільки один вовк без нутрощів там лежить.

- ПРО, який Кукки капосник! Навіть дочка украсти дав - обурилася Мити й повернулася у землянку.

- Кукки, Кукки!- закричала вона.

- А-А!

- Немає нашої дочки, вовків теж немає!

- Ой-Ой! - злякався Кукки. - Напевно, Вечовтин це зробив, він був недавно.

- Там тільки один вовк без нутрощів залишився.

- Піду-но внутрішності йому вкладу, пожвавлю його, нехай додому йде.

Ушив Кукки вовкові внутрішності з різних шматочків м'яса.

- ПРО! - ожив Вовк. - Хто ж із мною таке зробив?!

- Так я так зробив, - відповів Кукки. - Іди додому, я розбудив тебе. Наша дочка пропала. Напевно, у вас. Приведіть її, не затримуйте.

- Добре, приведемо.

Пішов Вовк додому. Приходить до себе.

- Ось я, мати, зустрічайте!

- ПРО, хто прийшов? Напевно, наш, який учора пішов.

- Так, там ми залишили, не знали, що робити, тому що без нутрощів він був, - сказав Вечовтин.

- Що ж з тобою зробили?

- Дідусь внутрішності мені вклав, розбудив мене. Завтра, як тільки прокинемося, відведемо їхню дочку додому, а то знову що-небудь створить із нами.

- Так, так, відведіть її додому, зараз відведіть, - сказали старі.

Відправилися вовки до житла ворона. Увечері прийшли.

- Вовки, ви тут побудьте, я спочатку поговорю, - сказала Синаболимнилнаккут.

- Мати, ось прийшла я, зустрічайте!

- Ой-Ой! - закричав Кукки. - Начебто моя теща прийшла!

Вийшла Мити..

- ПРО, прийшла ти?

- Так, прийшла! Вовки привели мене.

- Де ж вони?

- На вулиці.

- Скажи їм, нехай заходять.

- Де ви, вовки? Заходите!

- Ні, не зайдемо ми. Кукки мстити буде. Ми квапимося.

- Ну що ж, може почастувати вас чим-небудь?

- Ні, ми раді, що вашу дочку привели. Шкода її. Ви ж нічого не знали про неї.

Мити ввела дочку у землянку. Кукки усе ще тремтить від страху, - під постіллю ховається. Говорить йому Мити:

- Дивися, мати прийшла.

- Звідки прийшла мати?

- Так ось вовки мене привели.

Повернулися вовки додому. Кричать:

- Зустрічайте! Від дідуся прийшли ми, дочка у нього залишили.

- Що ж дідусь сказав?

- Так він боїться, не показується.

- Ну вистачить, заспокоїлися й не балуйтеся...

Синаболимнилнаккут стала говорити Кукки:

- Як же ти врятував мене?

- Так ось пожвавив вовка, який без нутрощів був, і послав його до братів. Він пообіцяв, що приведе дочка. Говорить: "Бабу шкода". Ну, добре, що повернулася.

Закінчую казку розповідати, тільки це знаю.

Зараз ви читаєте казку Вовк-Чоловік