Я про Вовка казку розповім.
Говорить Кукки дружині:
- Дай-но, Мити, солом'яну нарту.
- Немає солом'яної нарти, тільки плетена мотузка під рейками. Не вірить Кукки, сам шукає.
- Що ж ти шукаєш?
- Так, нарту.
- Куди ж ідеш?
- Так ось піду покатаюся з гірки.
Пішов Кукки. Покотився з гірки.
- Ox! Як приємно, тільки небо перед очима миготить! - кричить від радості Кукки.
Покотився знову з гірки Кукки й кричить:
- Ох! Як приємно, тільки небо миготить!
Почув Вовк, як радісно кричить, що катається Кукки.
"Звідки ж це він кричить?" - подумав Вовк і пішов до Кукки.
- Агов, дідусь, що ти робиш?
- Ох, налякав ти мене. Звідки прийшов?
- Так ось почув, як ти кричиш, катаючись, і подумав: " Піду-но подивлюся, як дідусь катається". Дай-но я прокочуся!
- Не можна тобі, у воду скотишся.
- Ні, не скочуся у воду, у мене довгі лабети. Що кричати мені, коли буду котитися?
- Кричи: " ПРО, як приємно, тільки небо миготить!"
- Добре, так кричати буду, - і покотився Вовк із гірки.
Бульк - і звалився у море.
- Ой-Ой! Дідусь, у воду впав. Витягнися! - закричав Вовк.
- Ні, не витягнуся. У тебе ж довгі лабети, а у мене криві пазурі, тому я й не падаю у воду.
- Послухай, дідусь, витягнися!
- Ні, не витягнуся.
- Ну витягай же, ноги клякнуть.
- Ні, не витягнуся, ти ж довголапий.
- Дідусь, я тобі череда бліх дам.
- Не потрібні мені блохи.
- Послухайся, дідусь, ноги клякнуть, - кричить із води Вовк.
- Я ж говорю тобі, що не витягнуся! - упирається Кукки.
- Череда баранів дам.
- Брешеш, мої діти самі гірських баранів добувають.
- Тоді стаю росомах дам!
- Не потрібно мені. Я ж говорю тобі, мої діти різних звірів добувають.
- Що ж дати тобі, - міркує Вовк - ПРО, довговуху сестру за тебе заміж віддам.
- Ну! - зрадів Кукки. - Агов, тесть, почекай-почекай, зараз витягнуся тебе.
Витягся Кукки Вовка.
- Бр-Р-Р! Ледве ноги не оклякнули, - говорить Вовк і вичавлює свій одяг. Кукки допомагає йому.
- Ну як? - запитує Кукки. - Віддаси свою сестру за мене?
- Немає у мене ніякої сестри.
- Ка-А- До?! Обдурив мене! Вистачить, я перестав кататися, - образився Кукки. - Ти якою долиною підеш?
- Так по долині Ватвиткавнин. А ти?
- Я у верхів'я ріки Антчини піду.
Розійшлися у різні сторони Кукки й Вовк. Пішли вони по долинах рік, а у верхів'ях вони сходяться. Дійшов до джерел Ватвиткавнина Вовк. Піднявся у верхів'я ріки Антчини Кукки. Та раптом перетворився у шматок жирного м'яса задньої частини оленя.
- Ого! - здивувався Вовк. - Спасибі, друзі їжу мені залишили.
Та відразу з'їв шматок м'яса. А це Кукки був.
Пішов Вовк додому, а у животі у нього Кукки став ворушитися.
- ПРО, це, напевно, мій батько приніс і розвісив тут у харчовому складі кишки, - міркує у животі Вовка Кукки й раптом викидає кишки назовні.
- Дідусь, начебто ти з мене говориш?
- Немає мене тут, я будинку, у харчовому складі сиджу.
- Ой, мої кишочки викинув!
- Так немає ж мене тут, я будинку, - а сам бруньки викидає. - Тьфу! Це, напевно, Итчим свої торбаза смердючі повісив.
- Ой, мої почечки!
- Що ти кричиш, я ж будинку, у харчовому складі, - а сам легені викинув. - Тьфу! Знову це Итчим приніс.
- Де-Душ-но, мої легені!
- Не видумуй, я ж будинку, у харчовому складі, - а сам серце викинув. - Тьфу! Це, вірно, спис пуйитинпитип. Навіщо воно тут висить?
- Де-Душ-но! Моя душа! - і вмер Вовк.
- Ой-Ой! Убив Вовка! - закричав Кукки й вийшов з нього.
Пішов Кукки додому. Побачив його Ауппали й говорить матері: - Мама, тато з катання йде.
- Що ж, нехай приходить, - відповідає мати.
Гнівається Кукки, кричить:
- Ауппали! Скажи матері, нехай обряд віддяки зробить!
- Добре, - і Ауппали зайшов у землянку. - Мама, тато щось волочить. Сказав, щоб ти обряд віддяки зробила.
- Ну що ж, однак іди й подивися, що ж він волочить, - а сама стала обряд робити. Запекла: " Ку - У-Кки у - про-лка без хо - про - у уби-і-л!"
Зайшов Кукки у землянку:
- Вистачить танцювати, прийшов ось я.
- Нехай дочки видобуток оббілують.
- Ні, не треба білувати. Нехай цілком буде.
Вийшла наумат - теща, зустріла батька
- Так зроби. Віднеси вовка у харчовий склад і сторожи там, шиттям займайся.
Заснули ворони. Кукки міцно заснув.
А тим часом брати-вовки пішли слідами. Кукки сидить у дверей землянки й у'яже мережа. Молодший син його Ауппали виходить із землянки до батька.
- Виходи частіше, поглядай колом, - говорить йому Кукки.
- Тато, дивися, два вовки йдуть, - сказав йому Ауппали.
- ПРО, почекай, зараз кульки з жиру зроблю. Підеш до того місця, куди вони повинні прийти. Зроби вигляд, що відіграєш і залиши кульки, - говорить Кукки Ауппали.
Підійшли брати-вовки й побачили:
- ПРО, напевно, хлопчик Ауппали відіграв тут і упустив кульки, - розв'язали вони й відразу з'їли їх.
Підійшли до землянки. Кукки близько дверей сітку у'яже.
- ПРО, прийшли!
- Так, дідусь! Що з нами? Качає нас, у очах темніє!
- Напевно, з'їли що-небудь?
Та відразу здохли вовки.
- ПРО, знову двох вовків убив, - зрадів Кукки й відніс їх у харчовий склад до дочки:
- Ось ще приніс, сторожи їх...
Тим часом маленьке вовченя запитує у своїх батьків-старих:
- Тут багато лежань було, порожні вони, я один залишився.
- Ми ж у різних місцях буваємо, багато лежань залишаємо Вовченяти кличуть Вечовтин. Заснули батьки-вовки, пішов слідами братів Вечовтин...
Кукки знову сидить у дверей, сітку у'яже. Кукки великий шаман-чаклун. Ауппали часто із землянки виходить.
- Виходи частіше, поглядай, - говорить йому Кукки.
Іншим разом вийшов Ауппали й побачив:
- Тато, одне маленьке вовченя йде.
- Так, напевно, Вечовтин, - Кукки-Те знає. - Віднеси кульки й поклади їх на його шляху.
Відніс кульки Ауппали, залишив їх на шляху вовченяти, а сам у землянку повернувся.
Біжить слідами вовченя й раптом побачило кульки. "Що це?" - подумав він і побрав їх із собою.
- ПРО, прийшов! - вітав його Кукки.
- Так! Не чи приходили сюди мої брати? - запитав Вечовтин.
- Ні, не приходили, тільки ми одні, - відповів Кукки.
Отут Вечовтин показує кульку, затиснутий у кулаку, і запитує:
- Дідусь, що це?
- Ох ти! - злякався Кукки, прошмигнув у полог і заліз під шкіри.
- Що ти робиш?! - закричала Мити. - Так налякати можеш! Куди ти?!
- Вовченя прийшло, кулька показала й запитав: "Що це?"
- Так чого ж ховаєшся?! Раз пустуєш, так іди до нього, - дорікає його Мити.
Увійшов Вечовтин у землянку.
- ПРО, прийшов ти! - вітала його дружина Кукки.
- Так, ось я. Бабуся, що це? - показує Вечовтин кулька.
- Не знаю, не знайомо мені це. Тьфу! - плюнула Мити, а сама подумала: "Не проведеш дочку Акальтчики". - Кукки, виходи, чого боїшся? Ти ж чоловік. Я жінка й те не ховаюся.
- Ні, ні, не вийду. Я спати прагну.
- Ну й будь там! - розсердилася Мити. Уже стемніло. Вечовтин і говорить:
- Додому пора, піду.
- Ну що ж, іди, - відповіла Мити. - Тільки не підглядайте за мною.
Пішов Вечовтин до харчового складу, у якому дочка Кукки Cинаболимнилнaккут сторожить убитих вовків, і закричав:
- Агов, тут мої брати перебувають?
- Так, тут.
Розбудив братів Вечовтин і говорить їм:
- Як же із цим вовком будемо? Він же без нутрощів. Залишимо його. А ти слідом за нами йди, - сказав він Синаболимнилнаккут.
Пішла дочка Кукки до вовчого народу. Привів її Вечовтин і говорить батькам:
- Ось, зустрічайте!
Вийшли батьки.
- ПРО, прийшли! Швидко. Де ж братів знайшов?
- Так ось дідусь їх одним разом убив, а за це я його дочка повів.
Боїться Синаболимнилнаккут. Уперше вона серед вовків.
- ПРО, жінка прийшла!
- Так!
- Заходь же!
- Так, зайду, - і Синаболимнилнаккут зайшла у вовче житло. Так і залишилася там. Заснули вовк-люди...
Пішла Мити до харчового складу подивитися. Дочки немає й тільки один вовк без нутрощів там лежить.
- ПРО, який Кукки капосник! Навіть дочка украсти дав - обурилася Мити й повернулася у землянку.
- Кукки, Кукки!- закричала вона.
- А-А!
- Немає нашої дочки, вовків теж немає!
- Ой-Ой! - злякався Кукки. - Напевно, Вечовтин це зробив, він був недавно.
- Там тільки один вовк без нутрощів залишився.
- Піду-но внутрішності йому вкладу, пожвавлю його, нехай додому йде.
Ушив Кукки вовкові внутрішності з різних шматочків м'яса.
- ПРО! - ожив Вовк. - Хто ж із мною таке зробив?!
- Так я так зробив, - відповів Кукки. - Іди додому, я розбудив тебе. Наша дочка пропала. Напевно, у вас. Приведіть її, не затримуйте.
- Добре, приведемо.
Пішов Вовк додому. Приходить до себе.
- Ось я, мати, зустрічайте!
- ПРО, хто прийшов? Напевно, наш, який учора пішов.
- Так, там ми залишили, не знали, що робити, тому що без нутрощів він був, - сказав Вечовтин.
- Що ж з тобою зробили?
- Дідусь внутрішності мені вклав, розбудив мене. Завтра, як тільки прокинемося, відведемо їхню дочку додому, а то знову що-небудь створить із нами.
- Так, так, відведіть її додому, зараз відведіть, - сказали старі.
Відправилися вовки до житла ворона. Увечері прийшли.
- Вовки, ви тут побудьте, я спочатку поговорю, - сказала Синаболимнилнаккут.
- Мати, ось прийшла я, зустрічайте!
- Ой-Ой! - закричав Кукки. - Начебто моя теща прийшла!
Вийшла Мити..
- ПРО, прийшла ти?
- Так, прийшла! Вовки привели мене.
- Де ж вони?
- На вулиці.
- Скажи їм, нехай заходять.
- Де ви, вовки? Заходите!
- Ні, не зайдемо ми. Кукки мстити буде. Ми квапимося.
- Ну що ж, може почастувати вас чим-небудь?
- Ні, ми раді, що вашу дочку привели. Шкода її. Ви ж нічого не знали про неї.
Мити ввела дочку у землянку. Кукки усе ще тремтить від страху, - під постіллю ховається. Говорить йому Мити:
- Дивися, мати прийшла.
- Звідки прийшла мати?
- Так ось вовки мене привели.
Повернулися вовки додому. Кричать:
- Зустрічайте! Від дідуся прийшли ми, дочка у нього залишили.
- Що ж дідусь сказав?
- Так він боїться, не показується.
- Ну вистачить, заспокоїлися й не балуйтеся...
Синаболимнилнаккут стала говорити Кукки:
- Як же ти врятував мене?
- Так ось пожвавив вовка, який без нутрощів був, і послав його до братів. Він пообіцяв, що приведе дочка. Говорить: "Бабу шкода". Ну, добре, що повернулася.
Закінчую казку розповідати, тільки це знаю.