Сказав Милуткалик бабусі й сестрам:
- Дай-но, бабуся, ремінь для ноші. Піду за деревною корою.
Боїться бабуся відпускати онука:
- Вистачить, не ходи за корою, а то печінка занедужає.
- Ні, не занедужає печінка. Скоріше ж дай ремінь, затримуєш.
- Ні, не дам. Кишки заболять.
- Кишки не заболять. Скоріше ж дайте ремінь, піду за корою.
- Ні, не підеш за корою. Печінка занедужає.
- Не занедужає печінка.
- Кишки, бруньки заболять.
- Ні, не заболять кишки, - упорствует Милуткалик. - Щось не те, бабуся, говориш. Сестра, тоді ти дай мені ремінь.
Дала сестра молодшому братові-зайцеві ремінь. Пішов він. Побачив Милуткалик житло чорта, підійшов і початків стару кору з колод здирати. Здирає й присуджує: " ПРО, це бабусі дам, гіркувата, але саме по зубах". Інший шматок кори віддер: "Це сестрі Лилячаке дам. Солодкувата й міцна кора".
Здирає кору Милуткалик, складає у купу, щоб ременем перев'язати зручніше було.
- ПРО, а це старшій сестрі дам, - скрикнув Милуткалик, - тільки ось сухувата так гірка!
Житло чорта на березі у самого моря коштує. Зринула молоденька лахтачка Упапабо і стала дражнити Милуткалика:
- Чер-Те-У чи-ще-е сти-і-Бач!
- Хат! Пішла геть, подружка! - не витримав Милуткалик.
Так і прагне Упапабо викликати Милуткалика на сварку, зрине з води й співає:
- Чер-Те-У чи-ще-е сти-і-Бач!
Не витримав Милуткалик:
- Крижини чисті, а після тебе завжди бруд залишається. Ось!
- Ні, мої какашки толстенькие, жирні, а у тебе сухі так тверді, немов білі камінці.
- Так ти жирна, товста, тому й какашки твої такі!
-А ти худий, худий!..
- Почекай, і я таким же жирним буду. Не зрівняєш мене із собою.
- Брешеш!
- Ось подивишся! Хат, пішла геть!
-Навіщо дражнишся, - образилася Упапабо, - ось уб'є тебе мій дідусь.
- Ну й нехай, ну й нехай, ну й нехай!
- Ах так! Почекай, піду дідусеві скажу.
- Ну й нехай, ну й нехай, ну й нехай! - кричить Милуткалик, а сам приготувався чекати: раптом дійсно лахтак припливе. Приготував свою сапку, якої кору здирав, напоготові тримає.
Пірнула Упапабо і спливла.
- Дідусь, дідусь! Милуткалик мене кривдить, дражнить, - поскаржилася Упапабо.
Поплив дідусь-лахтак до берега, а у берега вже льодок був.
Став зринати у крайки.
- Ти чому мою онученяті дражниш? - зринув він і запитав Милуткалика.
- Ну й нехай, ну й нехай, ну й нехай! - кричить Милуткалик. - Пливи до берега. Я ж не можу по воді до тебе підійти. Сходь на берег краще ти, і тут на сухому місці поговоримо!
Поринав, поринав дідусь-лахтак і нарешті виповз на берег.
Заєць схопив сапку й ударив його.
- Про - Про, за що мого дідуся вбив! - заплакала Упапабо.
- Ні, не вбивав я його. Він у гості прийшов. Бачиш, дідусь тобі ластами махає, пливи до берега!
- Брешеш, я бачила, як ти його вдарив. Ось піду бабусі скажу, - і пірнула Упапабо у глибину.
- Бабуся, бабуся, прокинься! - плаче Упапабо. - Немає нашого дідуся. Милуткалик його вдарив.
- Апа-па-па! - прокинулася бабуся й тремтить зубами, - не даремно у мене спина застигла, пішов мій друг по сну.
Спливла знову Упапабо, зринула й кричить Милуткалику:
- Почекай, ось пливе до тебе бабуся. Теж тебе вдарить.
- Ну й нехай, ну й нехай, ну й нехай! - кричить Милуткалик, а сам готовить сапку, щоб зустріти бабушку-лахтака.
Приплила бабуся-лахтак, зринає у крайки льоду.
- Іди-но сюди, дивися, чоловік тебе чекає, - кличе її Милуткалик. - Я ж не здатний по воді плавати. Іди ти, зійди на берег.
Плаває бабуся-лахтак у берега, зринає часто.
- Не можемо ж ми на воді з тобою зустрітися, - не відстає Милуткалик. - Та й ударити ти мене не зможеш.
Вирішилася бабуся-лахтак і виповзла на берег. Не встигнула вона на березі освоїтися, як ударив її сапкою заєць.
- ПРО, тепер мою бабусю вдарив, - заплакала Упапабо.
Не обертає уваги Милуткалик на Упапабо, став обробляти вбитих. Двох лахтаков убив. Оббілував, зв'язав собі ношу. "Вистачить, додому піду. Видобуток багатий", - розв'язав Милуткалик.
Удома дві сестри з бабусею живуть.
- Бабуся! - закричали вони. - Твій Милуткалик іде.
- А-А, нехай приходить, у землянці його почекаємо.
- Що ж це він так тихо йде? - дивуються сестри. Вони ж не бачать, що він несе. Зайшли сестри у землянку.
- Сестриці, виходите, ношу поберіть! Ваш братику прийшов.
Вийшли сестри й здивувалися:
- А де ж ноша з корою? - і відразу спробували внести те, що приніс Милуткалик. Але важка для них ноша, не змогли підняти.
Старша сестра сказала:
- Ні, не кора це. Кора такий важкої не буває.
- Ну вистачить, затягаєте. Бабусі ж теж цікаво.
- Але не можемо ми її занести.
- Добре, я сам занесу.
Заніс Милуткалик добуте.
- А-А, прийшов нарешті Милуткалик! - зустріла його бабуся.
- Так, ось прийшов.
- Де ж ноша з корою?
- Розв'яжіть же. Ця ноша не з корою.
- Що це? Щось дуже м'яке? - здивувалася бабуся.
- Так розв'язуйте, - не стримався Милуткалик і сам розв'язав. - Ось шматки жиру приніс, м'ясо лахтачье.
- Так де ж ти падло на березі моря знайшов?
- Так не падло я знайшов, двох лахтаков убив. Поїмо ось, так за залишеним м'ясом сходимо.
- ПРО, їду зараз приготую, - сказала бабуся...
Тим часом у іншому житлі лиса Йайучаннакут кудись зібралася.
- Иминна! - говорить вона своєї дочки. - Дай мені плетену мотузку!
- Куди ж підеш ти? - запитує Иминна.
- Так піду по берегу моря поброджу. Може, викинуло що-небудь.
- Ну сходь, сходь. Тільки чи ледь що знайдеш.
- Подивимося...
Тим часом прийшли зайці на те місце, де м'ясо було залишено. Не встигнули що-небудь зробити, як бачать - лисиця біжить.
- ПРО, дивитеся, - говорить Милуткалик, - тіточка наша біжить. Та звідки це вона всі так добре знає, немов їй хтось сказав, що Милуткалик двох звірів добув.
Підбігла лиса.
- Про - Про, племянничек, так ти вірно лахтака добув?! - здивувалася лисиця.
- Так, вірно, лахтака вбив. А ти у-час прийшла, усе знаєш, немов тобі сказали, що твій племянничек звіра добув.
- Так ось розв'язала по берегу побродити, з моря вітер дме, запах приємний несе.
А нюх у лисиці гарний.
- Добре вуж, наклади, скільки тобі потрібно, - говорить Милуткалик.
- Так я із задоволенням, тільки скільки ж мені побрати?
- Так накладай, скільки віднесеш. Ти ж сабона.
Наклала собі лиса, скільки могла, перев'язала плетеною мотузкою.
- Отож, ми йдемо, - сказав Милуткалик, - але усе віднести не можемо. Та так важко, відпочиваючи у шляху, іти будемо.
Пішли зайці додому. Лисиця теж у своє жилише побігла.
Ходить близько землянки молодший син лисиці Лимнойниткин. Раптом бачить - лисиця біжить.
- Ось і мама йде, - говорить він. - Иминна, побіжу зустріну її.
Побіг назустріч матері Лимнойниткин:
- ПРО, мама, що це ти так багато несеш?
- Так ось лахтачье м'ясо.
- Чому ж ти вбила лахтака?
- Так не я, Милуткалик убив лахтака. Підемо-но скоріше додому.
Завтра всі троє підемо, залишки м'яса заберемо.
Тим часом переночували зайці будинку. Назавтра ледве світло за залишками м'яса пішли. Бояться - хитра лисиця Йайучаннакут. Напевно, з усіма дітьми своїми пішла. Напевно нічого не залишить. Але зайці теж не дурні: усі разом утрьох відправилися. Біжать, квапляться, як би їхня лисиця не обігнала.
Та вірно, лисиця теж рано відправилася. Слідом за нею Иминна, а позаду Лимнойниткин.
- ПРО, прийшли ви! - вітав їх Милуткалик.
- Так, прийшли ми.
- Ці ось залишки заберіть, ми вже навантажилися.
Пішли лиси назад. Поперед Лиса, потім Иминна й після Лимнойниткин плететься. Лимнойниткин слабенький, нічого не несе.
Заєць із сестрами теж у своє житло пішли.
А бабусі-зайчисі не терпиться, виходить і дивиться, коли ж зайці здадуться. Нарешті побачила своїх дітей. " Побіжу-но їду зварю", - розв'язала вона.
Прийшли діти.
- Ось, бабуся, принесли.
- Ох, нарешті прийшли, - сказала бабуся.
- Так, прийшли.
- Де ж лисиця?
- Разом з дітьми теж за м'ясом ходила. Цього разу я не сказав їй, що бери, скільки прагнеш. Тільки залишки підібрали.
- Ну, добре, що тіточці вистачило, жиром їх почастував, - обрадувалася бабуся.
Переспали зайці ніч, а ранком бабуся й говорить:
- Вистачить, ситі ми. Треба друзів віддячити. Приготуйте їм різне: м'ясо дикого оленя, ягоду-шикшу й корінці-палькумйат. Друзям додому йти треба, внучка Упапабо їх чекає. Ідіть, віднесіть їм подарунки.
Пішли зайці до берега моря, усе до єдиної кісточки лахтаков захопили разом з подарунками. Поховали кісточки на березі, подарунки залишили. Та відразу ж додому пішли.
Внучка Упапабо побачила, начебто дідусь із бабусею йдуть. Обрадувалася. Батько вже будинку. Став він лаяти дочку свою, навіщо дозволила дідуся з бабусею вбити. А у цей час бабуся з дідусем прийшли додому. Подарунки принесли.
- Дивитеся-но, чому зайці нас почастували: і ягоди, і корінці, і м'ясо дикого оленя.
- ПРО, не дарма, бабуся, ти за подарунками ходила, - сказав батько Упапабо.
Так убиті повернулися додому. Ось усе. Кінець казки.