Жили колись два брати - бідний і багатий. Багатий брат жив розкошуючи, а бідний уже по миру зібрався йти, залишилося тільки деяке ганчір'я зв'язати у вузол. Вийшов він з дітьми з хати й отут чує за голос:
- Не залишайте мене, поберіть із собою! Подивився бідний брат навколо й запитує:
- Хто ти такий? А у відповідь йому:
- Я Горі твоє, у тебе століття свій живу й на життя своє не скаржуся. Добре мені у тебе живеться.
Бідний брат велів Горю за ними йти, жернова нести. Відправилися вони у шлях, ідуть, до річки підійшли. А через річку одне Колода перекинуте. Переніс брат своїх дітей обережно через переправу, останнім став Лишенько своє перетаскувати. Доніс до середини ріки, побрав та й стряхнув у воду. Сам говорить дружині:
- Підемо назад додому. Раз Лишенько ми потопили, заживемо тепер. Повернулися вони додому й зажили, як багатий брат. Запитує багатий у бідного:
- Як це ти зумів розбагатіти? Бідний брат відповідає:
- Коли ми піли з торбами, Горі за нами увязалось, а я побрав та й утопив його у ріці. З тих пір і зажили.
Багатий брат говорить:
- У якій ріці ти Горі утопив?
Бідний брат йому розповів і місце вказав. Здолала багатого брата заздрість. Зрубав він ялина, зробив з неї вудлище, а замість гачка якір прив'язав. Потім заколов самого зубожілого коня для наживки й пішов до ріки ловити Горі. Сидить, вудить. Ось клюнуло. Піднімає він вудку, дивиться; Горі піймав. Лишенько обрадувалося, що його з води витяглися, не знає, як і дякувати багатого братові. А багатий брат теж задоволений, лестно йому за добру людину прослить. Пішли вони додому. Як до будинку підійшли, багатий брат і говорить:
- Ну, Лишенько, полезай назад до брата на піч. А Горі йому у відповідь:
- Невже я від тебе, такої доброї людину, піду? Адже ти мене врятував,
З води витягся! Ні, не піду до твого брата, він мене знову у ріку кине. Та полізло Горі на піч до багатого брата. З тих пір багатий брат став убожіти, а бідний багатіти.