Жив у далекі часи один цар. Дуже любив він слухати казки. По всій державі шукали царські слуги казкарів для царя, - цар вимагав щодня нову казку. А якщо йому розповідали таку, яку він уже чув одного разу, він наказував казкаря стратити. А як було довідатися, чув він цю казку або не чув?
Бувало, як тільки почнуть йому у другий раз знайоме розповідати, так цар зараз же розпоряджався відрубати оповідачеві голову.
Та ось прийшов день, коли вже не залишилося у цім царстві казкарів, які вирішилися б виступити перед царем. А цар із себе виходить, кричить на слуг:
- Діставайте мені казкаря звідки прагнете! А то всім вам кінець! Метаються слуги, себе не пам'ятають від тривоги. Та раптом є у палац якийсь незнайомий хлопець.
Прийшов, із царем привітався й говорить:
- Прагнеш, цар, мою казку послухати?
А цар і радий-радісінек. Квапиться, у рота хлопцю дивиться.
- Давай, давай, розповідай скоріше! Та саджає його поруч себе у м'яке крісло. Хлопець говорить:
- Ну, слухай. Таку казку ти ще, вірно, не слихивал. Було це давним-давно, коли мій дід і твій дід разом сарай будували. Такий був довгий сарай, що якби у ньому колода простягнути - білка за цілий день не змогла б від кінця до кінця проскакати. Ось це був сарай! Ти про таке не чув?
- Ні, не чув, - цар говорить, - а що далі було?
- А далі завтра розповім, - відповів хлопець і пішов. Ранком знову приходить. Цар його знову поруч із собою саджає, квапить:
- Ну, так що ж далі-те було?
- Отож, - говорить хлопець, - твій дід і мій дід у цьому сараї бика виростили. Такий був бик, що ластівці цілий день летіти потрібно було, щоб з одного рога на іншій перебратися. Ти про такого бика чув?
- Ні, - говорить цар, - не доводилося.
- А не чув, так на сьогодні й вистачить, - говорить хлопець. Та знову пішов. Хитрий ти хлопець, - думає цар, - а тільки я однаково тебе перехитрю. Бути тобі, як і іншим, без голови!
Скликав він усіх своїх придворних і говорить:
- Коли завтра цей хлопець знову розповідати почне, ви усе приходите слухати, і що б він не сказав, кричите:
Ми це чули, чули! Ось я його й підловлю. Прийшов хлопець і ще раз. Сів, почав розповідати.
- Коли твій батько й мій батько по сусідству царювали, побрав твій батько у мого батька у борг тридцять бочок золота. На тридцятьох конях відвіз. чи Чули ви про це?
- Чули, чули! - закричали хором придворні.
- Ну, раз усе чули, так віддавай, цар, борг! - говорить хлопець.
Та довелося цареві золотом із хлопцем розплачуватися. Адже не посперечаєшся, коли усе хором кричать, що про цей борг чули.
Велів цар своїм скарбникам приготувати хлопцю золото.
Збирали, збирали, так усього десять бочок набрали, більше у царя у скарбниці не виявилося.
Розбагатів наш хлопець, на трійці коней від царя виїхав. А цар з тих пір перестав казки слухати. Провчили його!