Карманський Петро Сильвестрович Надгробні стихирі
Evasi effugi. Spes et Fortuna valete,
Nil mihi vobiscum est, ludificate alios.
(Саркофаг Л. Антонія в латер. музеї в Римі). Наспів
Прощай, безодне сліз і мук!
Обрій стемнів і маяк згас,
Довкола тьма, а тайний звук
Манить мене в лиман – до вас,
Блаженні тіні!
Добраніч всім! Мені пора
Спочить по довгих трудах дня.
Противний вітер, дощ, жара
І проти хвиль важка борня
Зломили силу.
А що вловив! Оману мрій,
Гірке зневір’я, сум і жаль
І біль по втраті всіх надій
Та юних сил. Одна печаль
Піде зо мною.
А впрочім всьо пуста мана.
Багатство, слава – всьо хитке;
Любов, дружба – піна ніжна.
Одно лишень в життю стійке:
Терпіння.
А там і це, відай, минесь…
– Судно, спинись! Зверни в лиман!
Цить, серце, цить! З могил несесь
Солодкий клич… Кругом туман –
Добраніч вам! Добраніч всім!
_________________________________________________________
Скінчився (вийшов) вік. Нація і доля, бувайте здорові (прощайте)!
Нічого мені з вами залишатися, забавляйте інших (латин.). Стих І
Не жаль мені, що люті муки
Мене женуть в сиру могилу.
Мене давно, давно втомило
Життя гірке. Поро розлуки,
Вітай! Вітай!
По чім жаліть?
Скосила в серці квіт надії,
А я орю, скороджу, сію
І ллю на скибу щиру сльозу,
Надармо ллю.
Горе! З чим вернусь я з дороги?
Ти знаєш, отче, я трудився.
І з груди рветься зойк тривоги.
Прости! Прости!
Мені не жаль, що рано гину:
Життя – Голгота, розкіш – мрія,
Бажання – пекло. Серце мліє,
Що я піду, а другам кину
Лиш кілька сліз… Стих II
Як ф’ялка, розцвівшись у краплях роси,
Вже вечором плаче по втраті краси,
Потім конає, –
І людське життя, ся веселка із мрій,
Ледве роз’яснила на хвилю обрій,
А вже й минає.
Як блискавка блисне і в пропасть майне,
Лиш грохіт зловіщий за нею жене
І зойк звіряти, –
Так само крізь глубінь стрілою несесь
Житейське судно. І небавом прийдесь
На суд ставати. Стих III
Всьо минеться, всьо розрушить
Вир буття і міль часу,
Студінь смерті всьо зморозить;
Славу, честь, добро, красу
Втоплять сльози;
Всьо заглушить
Звук труби. Memento mori!
Ніч по дні, а день по ночі –
Всьому свій прийде кінець,
Щойно станеш квіти рвати,
Вже й неси готов вінець:
Гаснуть очі,
Час вмирати.
Чуєш клич? Memento mori! Стих IV
Душе вбога! Кинь нікчемну
Житейську страсть, а глянь в таємну
Безодню сльоз!
Барвінок, мирт і лавр пахучий –
Усьо колись зв’ялить тріскучий,
Твердий мороз.
Лиш кипарис стоїть дрімучий,
Сповитий в сум.
А тихий шум
Зловіщо шепче: діти злуди!
Страшний рантух
Загорне всіх –
По всіх, по всіх
Загине слух.
Цілу безмежну землю вкрили
Самі пусті, сумні могили
І ліс хрестів,
Зів’ялих старців, молодь, діти,
Нужденну чернь, суспільні квіти,
Князів, царів –
Усіх проковтне челюсть гробу,
І жар жажди,
І лють вражди,
Братерський бій, ненависть, злобу –
Усьо зрівна
Один курган;
Усьо мана,
Туман, туман… Стих V
Не тіла ради, не тіла
Терпів Спаситель знущання
І випив чашу страждання –
Не тіла ради, не тіла!
Його кервавиця змила
Твою душевну проказу,
Твої душевнії врази
Його кервавиця змила.
Тому не марнуй ідеалів,
Не кидай черні під ноги,
Нехай не топчуть безроги
Поривань-ідеалів.
За них прийдеться платити
Багато, дуже багато!
Шануй же бісери-злато –
За них прийдеться платити! Стих VI
Як ранній легіт, цілує очі
Ніжний, розкішний туман конання.
Обрій темніє, на крилах ночі
Несеться любе dolce розстання.
Небесний отче! За всі печалі,
За море сліз, за вік скрижалі –
Молю спокою!
_____________________
Dolce – солодке (іт.). Стих VII
Як гляну в прогалину горя
На шлях, що покрився хрестами,
То серце стинається жахом
І очі заходять сльозами.
О горе! Кудою прямуєм?
Та чим закінчаться туземні
Ті суяти наші нікчемні?
Всьо темне, таємне… Не чуєм! FINALE
Засну, як легіт в сірій скибі,
Розвіюсь, мов рідка імла,
Візьму з собою злидні й болі,
Оставлю вам самі діла.
І в хвилях скорби, в хвилях горя,
В тяжких для вас осінніх днях,
Вони засяють, наче зорі,
І прояснять вам темний шлях.
Схожі твори:
- Карманський Петро Сильвестрович “Забудь мене…” Забудь мене, дивись байдуже, Як я поволі з туги в’яну, І не питай мене, чи дуже Ятряться в серці давні рани. Хіба ти винна, що недоля Між нас поклала яр розлуки? Кого розлучить люта доля, То як йому бажати злуки? Забудь, не плач, що ти не в силі Отерти сліз...
- Карманський Петро Сильвестрович “Навіщо сі думи…” Навіщо сі думи? Навіщо сі жалі? Пощо розсівати Полин і кукіль? Весь світ поринає В потопі печалі – Чого ще співати Про горе і біль? Ой рад би я звуків Гучних розпустити Цілий бистроногий Нестримний табун, Ой, рад би я грати І світ звеселити, Та в мене не много, Не...
- Карманський Петро Сильвестрович Прощання Гайда на коні! Час рушати. Вже півень кличе, вже зоріє, На сході млаво зоря тліє. Гайда на коні! Час прощатись. Гайда! Гайда! Не слід зітхати… Весело ж, гай! – ні, нишком, тихо! Вона ще спить і мріє – тихо! Гайда, на коні! Час рушати. Здорова будь! Пора розстатись… Прощай, мій...
- Карманський Петро Сильвестрович Просвічення Сідартха Присвячую пам’яті Мого невід жалуваного друга, Професора В. Лесевича. Коли віл запрягнений до теліги І теліга не рушає з місця, Підганяють вола, не телігу… Індійська авадана Затісно стало Сідартсі жити В розкішних салях його терему, І звуки арфи, і хміль гарему – Усе вже стало його томити. А юну душу...
- Карманський Петро Сильвестрович Двигну тебе на крилах туги I Як самота на душу склонить крила І в серці защемить невиплаканий жаль, Прийди тоді, прийди до мене, мила, Розкрий мені цілу твою печаль. Прийди, вложи чоло в мої долоні, Як стужена забута сирота, І лебеди, як вітер на вигоні, Що заколисує до сну жита. Прийди, я з вій твоїх...
- Карманський Петро Сильвестрович “Пекельний жар, жажда в’ялить…” Пекельний жар, жажда в’ялить Кругом піщане море… Диви: оаза! Там біжить Нещасний путник – боресь! Послідних сил ще не добув. Русло ріки розкрилось… Біжить щосил, пристав, глянув – Марою все розплилось. І я з бідою свій тягнув Тяжкий леміш по ниві. Про людську долю я забув, Не знав, що дні...
- Карманський Петро Сильвестрович З тюрми Бряжчать кайдани, крики варти, Прокльони в’язнів – море муки. А мимохіть на білі карти Падуть важкі слова розпуки. Запала ніч. Втишились в’язні, Заснуло все камінним сном. Лиш я сиджу в холодній казні, Сиджу з розпаленим чолом. “І що то буде? Що то буде?” – Ридає по кутках печаль. Лавиною паде...
- Карманський Петро Сильвестрович Пішов би я I Пішов би я у храм спокою, В якусь оазу мрій, задуми І, оповитий самотою, Снував би з серця вольні думи. Пішов би я у храм спокою. В якім миртовім тихім гаю Спочив би під крилом зефіру І до журчання водограю Достроював би власну ліру, – В якім миртовім тихім...
- Карманський Петро Сильвестрович Емігранти Різьбяреві Михайлові Паращукові Весна. Вітрець цілує скибу, Воздух міниться, сонце сяє, Чабан кладе нову колибу, Бринить бджола, сопілка грає – Життя, краса – аж любо, любо! Село німе. З-під стріх не в’ється Синявий дим: лиш вряди-годи Завиє пес – усе здригнеться І з хиж несесь квиління: хліба! О горе вам,...
- ПЕТРО ПАНЧ – Петро Йосипович Панченко Петро Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі...
- Коротка характеристика твору “Петро Перший” Толстого А. Н Робота над романом “Петро Перший” почалася в 1929 р. і тривала до кінця життя письменника в 1945 р. Роман залишився незавершеним. Книга про Петре Першому – це широке історико-епічне полотно. Звідси його сюжетно-композиційна багатоплановість, многогеройность, всеосяжність авторського бачення. Толстой бачить в Петре І національного героя, що підпорядковує усе своє життя...
- Петро Гринев кращий із представників дворянства До кращих представників дворянства в цій повісті можна віднести Петра Гринева. Дитинство й утворення Петруши нічим не відрізнялося від дитинства й утворення таких же, як він, провінційних дворянських дітей: “З п’ятирічного віку відданий я був на руки стременному Савельичу, за тверезе поводження подарованому мені в дядька. Під його наглядом на...
- Історія створення роману “Петро Перший” Як ми вже знаємо, ще в 1917 році Толстой намагався знайти розгадку цього в минулому. Тоді ця спроба закінчилася невдачею: ідеалістичний світогляд письменника привело його до помилкових висновків. Оповідання “День Петра” глибоко песимістичний. І справа не в тому, що Петро в очах автора – напівбожевільний деспот, а в очах народу...
- Багряний Іван Павлович Петро каменяр Багряний І. П. Вибрані твори. – K: Книга, 2007. – 366 с. Чорний від сажі, брудний від глини і рудий від цегли Петро йде по вулиці. – Павлуш-ша!. А Павлуша?!. – Р-риковсь-кої… Ех… – ти! Що?. – Я на вас чхать хотів… да!. – і для більшої переконаносты скріпив усе...
- Петро перший: тиран і творець (по творчості А. Толстого) Паную Петру й Вам, про цар, хвала! Але вище вас, царі: дзвона. М. Цветаева Про всіх російських царів написані художні Твори. Але Петро Перший у цьому плані користувався найбільшою популярністю. Видимо, тому, що “прорубав вікно в Європу” і був першим реформатором державного масштабу в Росії. Особливо ушановував його у своїй...
- Вінграновський Микола Степанович Козак Петро Мамарига Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав шаблею...
- Народ у романі А. Н. Толстого “Петро Перший” Багато істориків і літератори зводили історію до діяльності видатних особистостей, ігноруючи роль народу. Твір Олексія Миколайовича Толстого це не тільки оповідання про самого Петра, але насамперед про долю народу. Саме в житті народу, а не в палацових інтригах бачить письменник пояснення всіх історичних подій. Роман “Петро Перший” проникнуть прагненням показати...
- Теорія зображення психології персонажів у романі “Петро Перший” У зрілого Толстого склалася особлива теорія зображення психології персонажів, побудови діалогу, взагалі художньої творчості, яку можна назвати “теорією жесту”. За кожним словом, вважав письменник, варто жест – фізична рух і душевне спонукання людини. “Мистецтво діалогу йде від бачення жесту і, зрозуміло, від глибокого впровадження в психіку персонажа”, – підкреслював Толстой...
- Стилий переказ роману О. М. Толстого “Петро І” Роман О. М. Толстого для мене, людини, що цікавиться історією Росії, має особливу цінність. У романі ми знаходимо опис епохи, опис характерів (як характерів народних, так і характерів аристократів). Простежуються такі нитки, що зв’язують народ і владу. З роману Толстого ми одержуємо повну картину взаємин влади з народом і народу...
- Цар Петро І у романі О. М. Толстого Дія роману розвертається на неозорому географічному просторі: від Чорного моря до Архангельська, від Балтійського моря до Уралу. З Росії вона переноситься в європейські столиці і міста. Читач побуває при дворі шведського короля Карла XІІ і польського короля Августа, курфюрста Саксонського, турецького султана, побачить поля боїв і морські походи, військові табори...