Календарно-обрядова поезія
Одним з найбільш давніх явищ українського фольклору є календарно-обрядова поезія. Вона виникла ще в дохристиянський період і була нерозривно пов’язана з річною господарською діяльністю та родинним побутом. Цикли календарно-обрядової поезії співвідносилися з певними періодами хліборобського року та відповідними трудовими процесами. До календарно-обрядової творчості належать колядки та щедрівки, веснянки, русальні, купальські, жниварські пісні тощо.
В давнину словесна частина календарного обряду виконувала магічну функцію. Вона
Українські
Колядками та щедрівками називають різдвяно-новорічні величальні обрядові пісні, генетично пов’язані з аграрним культом. Під впливом християнства їх побутування було погоджене зі святкуванням Різдва та Нового року. Відповідно вони розрізняються за часом виконання – колядки виконуються перед Різдвом, а щедрівки – проти Нового року (за юліанським календарем). Часто щедрівку можна впізнати та відрізнити від колядки за наявністю традиційної формули “Щедрий вечір, добрий вечір…”. В обрядах колядування та щедрування брала участь переважно сільська молодь. Напередодні Різдва гурт молоді, обравши “отамана”, “скарбника” й “міхоношу”, ішов від хати до хати й виконував колядки – величання господарям і членам їхньої родини з побажанням сімейного щастя, щедрого врожаю та достатку. За виконання пісень колядники одержували подарунки. Колядування нерідко поєднувалося з обрядом водіння кози та різдвяною вертепною виставою. Напередодні Нового року молодь обходила село, виконуючи щедрівки, а вранці наступного дня господарів вітали діти, співаючи засівальних пісень з побажанням добробуту на цілий рік. Слід також згадати про церковні колядки, в яких передається емоційне переживання різдвяних подій.
В календарному колі за колядками та щедрівками ідуть веснянки ( в Галичині – гаївки, гагілки). Це календарно-обрядові твори, присвячені приходу весни. Старовинні веснянки супроводжували розгортання магічного ритуального дійства, покликаного вплинути на сили природи. Як правило, веснянки виконувалися дівчатами. Частіше це були хороводні лісні, в яких з радісним піднесенням віталося весняне пробудження природи та висловлювались сподівання на щедрий врожай. Існує також велика група веснянок пізнього походження. Це твори ліричного та жартівливого характеру, які практично втратили зв’язок з ритуальною обрядовістю. У таких веснянках переважають мотиви кохання, а самі твори наближаються до ліричних пісень.
Наприкінці весни або на початку літа виконувались русальні пісні. В давнину вони супроводжували обряд русалій, який припадав на так званий русальний тиждень. Русальним, “зеленим”, “клечальним” називали тиждень перед святом Трійці. Три останні дні цього тижня і три перші дні наступного називають зеленими святами. Тоді селяни прикрашали зіллям та гілками дерев свої помешкання. За народними віруваннями, саме в цей час прокидалися мерці й виходили з води русалки. Вважалося, що вони могли впливати на життя й добробут мешканців села. Русальні пісні виконували роль магічних заклинань, потрібних для здобуття прихильності надприродних істот.
Яскравим проявом українського календарного обряду є свято Івана Купала. Це свято літнього сонцестояння, яке відзначалося в ніч з 23 на 24 червня (з 6 на 7 липня за григоріанським календарем). У цей час сільська молодь збиралася біля річок або озер. Там розпалювали багаття, влаштовували ігри, водили хороводи, ворожили, виконували купальські пісні. Головними атрибутами свята були Купало і Марена – опудала, які підлягали ритуальному знищенню. Найчастіше їх відносили до річки і там топили, співаючи купальських пісень. Очевидно, давній купальський ритуал був заснований на поєднанні магії води, вогню і словесного заклинання. Вважається, що він був покликаний забезпечити збереження врожаю, сприяти очищенню людини напередодні жнивної пори. Народ зберіг вірування, згідно з якими саме на свято Івана Купала природа розкриває свої таємниці. Існує легенда, що в купальську ніч щасливці можуть натрапити в лісі на квітку папороті, яка вказує на місце схованки скарбу. Купальська ніч пов’язана також з дівочими ворожіннями. Дівчата йшли на річку і пускали заздалегідь виготовлені вінки за течією, співали пісень і стежили, до якого берега пристане вінок і чи не потоне він у воді. Значна частина купальських пісень пізнього походження вже не має безпосереднього зв’язку з мотивами давньої обрядовості. Це переважно ліричні пісні на тему кохання або ж просто жартівливі твори, покликані підтримувати святкову атмосферу.
Жнива завжди були найбільш відповідальним, по-справжньому кульмінаційним моментом у житті селянина-хлібороба. Пора збирання врожаю на різних етапах передбачала дотримання ряду звичаїв та обрядів, які супроводжувалися жниварськими піснями. Найважливіші обрядові дійства припадали на початок та особливо – на завершення жнив. Пісні, які виконувалися в цей час, мали безпосередній тематичний зв’язок з хліборобською працею. Жниварські пісні прийнято поділяти на зажинкові, що співалися на початку жнив; жнивні, які виконувалися під час жнив; обжинкові, які співали після збирання врожаю. У жниварських піснях розкривається тема хліборобської праці, передається піднесений настрій трудівників, пов’язаний з успішним завершенням тривалого трудового процесу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)