Обрядова пісня як показ життя давніх предків

У давнину, ще в первісному суспільстві, наші предки намагалися пояснити різні явища навколишнього світу. Люди вважали, що дощ, грім, вітер, сонце та інші сили природи є живими істотами, від яких залежить їх життя і добробут. Вони створювали різні пісні, котрі виконували підчас певних обрядів, свят. Найважливішими серед них були колядки, щедрівки, веснянки, обжинкові пісні.

Під час зимових свят люди співали колядки та щедрівки, в яких прославляли працю господарів, висловлювали побажання щастя та здоров’я:

Заколядуймо ми цему газдові,

Цему

газдови й єго столові. …

Віншуємо вас щастям, здоров’ям,

Щастям, здоров’ям та й святим

Різдвом.

А за цим словом будь, газдо, здоров!

Коли надходила весна, весело пригрівало сонечко, наставала тепла пора, люди зустрічали цю пору року веснянками:

– Ой весна, весна – днем красна!

Що ж ти нам, весно, принесла?

– Принесла я вам літечко,

Ще й рожевую квіточку,

Ще й зеленеє житечко…

Дуже урочисто люди відзначали завершення жнив. І в полі, і дорогою додому, і за святковим столом співали різних обжинкових пісень. У них селяни прославляли добрий урожай, щедру ниву, хліборобську

працю, висловлювали свою радість з приводу закінчення жнив:

Наше село весело –

Ми віночок несемо.

Не з золота – з яриці,

З озимої пшениці!

Через обрядову пісню сучасна людина може не тільки дізнатись про життя своїх предків, а й ближче відчути навколишній світ природи. Адже дуже важливо пам’ятати, звідки ми походимо, і що нам дає наснаги в цьому житті.

Із сивої давнини пісня виражала мрії, сподівання, смуток, радість народу. Одним з її жанрових різновидів є коломийки, найбільш поширені на Гуцульщині. У цих невеличких піснях не тільки оспівувалося тяжке життя селян, їх страждання, а й вимальовувалися образи захисників народу:

Ой, підемо, панібрате, панів розбивати,

Або будемо висіти, або панувати.

У кінці XIX – на початку XX століття багато мешканців Закарпаття виїхало на чужину в пошуках кращого життя. Ця драматична сторінка історії нашого народу знайшла своє зображення в коломийках:

Ой, Канадо, чужий краю, знайдеш, де нас діти?

Бо ми в себе на рідному не маєм чим жити.

Найбільш визначальною рисою коломийок є їхній патріотизм. Прийшли героїчні часи, і в коломийках заспівали про Велику Вітчизняну війну. У коломийках воєнного періоду переважають образи орла, грому, які символізують нескореність та волелюбність українського народу. Фашистська навала пробудила давні спогади про турецьких завойовників та про народних месників:

То не терен тіло ранить злими колючками,

То невільників фашисти крають канчуками.

То не турки-яничари піднялись з могили,

То фашистські людолови село обступили.

Нерідко у коломийках оспівуються картини природи. Слухач ніби бачить сині гори, темні полонини, смерекові ліси, чує щебетання солов’їв, перегук зозуль, дзюрчання гірських струмків. Це не випадково, бо ж саме природа – найголовніше багатство Карпат. Гуцули ставляться до неї з великим трепетом, майже побожно.

Найчисленнішими й найпоширенішими є колоритні й глибоко поетичні коломийки про кохання. Коломийки відображають найскладніші відтінки людських почуттів – від простої симпатії до нестямного кохання. Створені досить давно, коломийки про кохання й сьогодні сприймаються як хвилююча жива поезія.

Існує багато коломийок, у яких висміюються різні людські вади, а також негативні явища життя.

Гуцульські коломийки люблять і співають по всіх куточках України. Ці народні твори, дійшовши до нас із глибини віків, не старішають, а, навпаки, оновлюються новим змістом, щоб ще довго жити серед нових поколінь українців.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Обрядова пісня як показ життя давніх предків

Categories: Твори з літератури

Links