Іван Безталанний і Олена Премудра Платонова А. П
Жила в одному селі вдовая селянка, ростила сина Івана. Безталанним виріс Іван. Намагається Іван зробити по^-доброму, як краще треба, так немає в нього удачі й розуму мало. Женити б Івана – так хто за нього безталанного піде. От якось раз дивиться Іван – іде дідок, собою старий, замшілий, і земля в’їлася йому в особу, вітром нагнало. Просить дідок погодувати його, а й крихти хліба немає в хаті.
Перетопив Іван лазню, вимив у лазні перехожого старого, а потім ру-баху й порти його начисто помив і спати в хаті поклав Старий обіцяв пам’ятати
А дочку свою старий за Івана видав – була вона красуня так разумница. Став Іван у старого жити, а матері гостинці відправляти. Не голодувала вона більше, але й жити з распрекрасной невісткою відмовлялася – боялася И впрямь, начебто всі добре – а якось холодно Іванові г молодий
Старий часто з будинку відлучався, за життям спостерігав, а саме премудре, возвратясь, у книгу записував. Один раз старий приніс чарівне кругле дзеркальце й сховав. От якось старий зібрався в шлях і покарав Іванові: – Візьми ключ, але комора їм не відмикай. А вуж підеш у комору, так дружину туди не веди А коли не стерпишь і дружину поведеш, так кольорове плаття їй не давай.
Час прийде, я сам їй видам його, для неї й бережу. Запам’ятай, що я тобі сказав, а то життя свою втратиш! Не стерпел Іван і пішов у ту комору. Там золота багато й іншого добра А ще був таємний чуланчик, у чуланчике тім висіло самоцвітне жіноче плаття. Іван Безталанний покликав дружину.
Та в плаття з його допомогою обрядилася, вийняла з кишені дзеркальце, погляделась: – Яка я красуня, а за безталанним чоловіком живу! Стати б мені птахом, полетіла б я звідси далеко. Тільки сказала – звернулася вона в голубицу й полетіла Пішов Іван шукати дружину.
Ішов, ішов, бачить: щука у води лежить, зовсім помирає, а у воду влізти не може. Підняв він щуку й пустив її у воду. Щука обіцяла йому допомогти – тільки поклич Потім урятував Іван горобця від шуліки. Мала птаха теж обіцялася пам’ятати добро. Довго йшов Іван, охляв, обносився.
Дійшов до моря – далі йти нікуди. Розповіли йому, що в місцевості цієї в царицях живе Олена Премудра; вона все знає – у неї книга така є, де все написано, і вона все бачить – у неї дзеркало таке є Вона і його зараз бачить. Глянула в дзеркальце Олена Премудра й говорить своїй служниці Дар’ї: – Це чоловік мій з’явився. “Підійшов Іван до царського двору. Бачить – двір тином обгороджений.
А в тину коли, а на колах людські мертві голови; тільки один кіл порожній, нічого немає”. Місцеві жителі розповіли, що сватаються до Олени наречені, знатні так відважні. А їй потрібний такий наречений, щоб її перемудрував, от який!
А хто її не перемудрує, тих вона стратить. Тепер один кіл залишився: це тому, хто ще до неї в чоловіки прийде. – Який ти мені чоловік, безталанний мужик! – сказала Іванові Олена, обряджена в самоцвітне плаття. – Хочеш мене в дружин, так заслужи знову!
А не заслужиш, голову із плечей геть! Геть кіл порожній у тину стирчить. – Як же тебе назад залучити?
– А виконай, чого я велю! Укрийся від мене, де хочеш, хоч на краю світла, щоб я тебе не знайшла, а й знайшла – так не довідалася б. Тоді ти будеш розумніше мене, і я стану твоєю дружиною. А якщо не зумієш, якщо вгадаю я тебе,- голову втратишся До ранку примостився Іван спати на соломі. Але не спиться йому. Бачить він – прийшла Дар’я, села на ганок і заплакала: веліла їй цариця діру в плаття зашити.
А тканина така тонка, що під голкою разлезается. Уб’є її цариця, уб’є! Іван допоміг Дар’ї – кожну ниточку руками зв’язав при світлі місяця. Дар’я обіцяла йому пам’ятати добро. Ранком став Іван ховатися, от тільки куди?
У стіг сіна заліз – собаки на нього брехати сталі. Ганьба один Пішов до моря, покликав щуку. Вона сховала його на дні, а воду хвостом замутила. Олена Премудра стала його в дзеркальце шукати, але не знайшла.
А книга підказала, що лежить Іван у піску на дні морському. Другий раз став Іван ховатися. Отут уже горобець його добро попомнил – став Іван зернятком, а пташка його склювала. У дзеркальце Олена його не побачила, і від злості те дзеркальце розколотилася Дар’я осколки сховала.
У книзі, однак, прочитала вона, де Іван ховається. Довелося горобцеві зернятко повернути. Знову Іван є перед Оленою Премудрої Втретє дозволила дружина чоловікові від її схоронитися. Отут уже Дар’я його добро згадала – звернула вона його в заголовну букву чарівної книги. Від нової заголовної букви всі слова в книзі перемінилися.
Нічого не змогла цариця прочитатися Озлилася – і вдарила книгу об землю. “Всі букви розсипалися із книги, а перша заголовна буква як ударилася, так і звернулася в Івана. Дивиться Іван на Олену Премудру, дружину свою, дивиться й око відвести не може. Задивилася отут і цариця на Івана, а задивившись, посміхнулася йому. І стала вона ще прекрасніше, ніж колись була.
– А я думала,- говорить вона,- чоловік у мене мужик безталанний, а він і від чарівного дзеркала утаївся й книгу мудрості перехитрив! ” Стали жити вони у світі й згоді А отут і матінка Івана й панотець Олени Премудрої в гості до своїх дітей прийшли. “Іван поклонився своїй матінці, а старому так у ноги впав.
– Зле,- говорить,- панотець! Не дотримував я твого забороні. Прости мене, безталанного!
Обійняв його старий і простив. – Спасибі тобі,- говорить,- синок. У плаття заповітному принадність була, у книзі – мудрість, а в дзеркальце – вся видимість миру. Думав я, зібрав для дочки придане, не хотів тільки дарувати його до часу.
Всі я їй зібрав, а того не поклав, що в тобі було,- головного таланту. Пішов я було за ним далече, а він близько виявився. Видно, не кладе він і не дарується, а самою людиною добувається Заплакала отут Олена Премудра, поцілувала Івана, чоловіка свого, і попросила в нього прощення.
З тих пор стали жити вони славно – і Олена з Іваном і батьки їх – і до цієї пори живуть”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)