Безручка Платонова А. П

Умерли старі селяни, чоловік і дружина. Перед смертю мати покарала синові у всім слухатися старшу сестру. На прохання сестри женився брат, щоб у будинку була ще одна господарка – сестрі в допомогу. Братова дружина стала на зовицю скаржитися: і ледарка вона, і недотепа, і горщик новий розбила, і корову отруїла – Народила братова дружина дитинчати так уночі його “заспала” – задохся дитина. Провину вона на зовицю звалила Брат розлютився на сестру, завіз її в ліс і відрубав руки.

Довго блукала дівчина по лісі. Вийшла до саду, де низько

висіли на галузях соковиті яблука. Дотяглася вона ротом д0 їх і пари яблук з’їла. Сторож разбранил її й відвів до хазяїна саду. Молодий син хазяїна полюбив дівчину, “Видно, кого любиш, того й калечество не псує”.

Батько був незадоволений вибором сина, однак сказав так: – Дивися сам, син мій люб’язний У господарстві я вільний, у саду своєму я вільний, а в серце твоєму я не вільний. Серце твоє не яблуко. Жили молоді в ладі один з одним, жили вони в щастя, так у ту пору почалася війна з ворогом, і в безрукої дружини взяли чоловіка у військову службу. “А прийшов строк, і народила йому сина безрука дружина. Подивилася

мати на свою дитину, подивився дід, і бачать вони: руки в дитини золоті, у чолі світле місяць сіяє, а де серце – там червоне сонце горить”.

Веліла Безручка одному грамотному старцеві написати лист її чоловікові з описом сина. Написав лист старець і відправився в шлях. По дорозі зупинився саме в брата безручки і його лиходійки-дружини. Господарка відправила старого в лазеньку, а лист кинула в піч і написала інше: “Мов, народила дружина чоловікові не дитини, а попереду неначебто поросяти, позаду собаку, а зі спини він на їжака схожий, що тепер робити з дитиною, нехай чоловік відпише”. По дорозі назад зайшов старий у той же будинок, і господарка прочитала лист чоловіка, де він велів дружині, щоб вона “берегла й жалувала їхнє дитя, а що воно потворним народилося, так для нього воно однаково дорого й мило…

“. Зла сестра підмінила лист: написала батькові воїна, щоб “панотець погнав ладь знадвору його дружину разом з її сином, не хоче він більше її знати, не бажає він жити з безрукою дружиною, не підходить вона йому, воїнові, а якщо уцелеет він на війні, то буде в нього інше сімейство”. У Горе старий велів невістці йти ладь. А потім отямився, вирішив повернути – так не знайшов неї. Поклала каліка дитини в поділ.

Затисла поділ зубами й пішла по дорогах. Побачила вона колодязь, нахилилася води напитися – дитина й випав Лежить на дні. І отут чудо трапилося – “руки в неї виросли, потягнулася вона до сина й схопила його. А як вихопила вона дитини з води, як урятувала його, так рук у неї знову не стало”.

В одному доброму селі дали притулок каліку. Пройшло час, виріс її син і відправився на ту ж війну, де його батько воював Чекала жінка сина, чекала… “Не стерпело її серце, одяглася Безручка в солдатське плаття й пішла на війну.

…Побачили її солдати, подумали, що вона мужик, і сказали їй: – Сидів би ти будинку на грубці, земляк,- чого каліці на війні робити! Хоробрий ти, так не до діла! А Безручка знайшла, що їй робити. Стала вона утішати хворих і вмираючих, і, бувало, хто б умерти повинен, глядь, і не помирає при добрих словах”.

Один раз побачила жінка, як її син б’ється проти хмари ворогів – кинулася йому на допомогу. І знову в неї виросли могутні руки. Відбилися вони від недругів. Полководець похвалив сина Безручки, похвалив і батьків героя. – Нехай прийде твоя мати й одержить у свої руки нагороду!

– А в її рук немає, вона безрука,- відповів син Безручки. Воєначальник послав його за матір’ю. У селі сказали, що мати його при війську – утішає поранених. “Полководець велів привести до нього всіх, хто допомагав зціляти поранених і вмираючих, і став нагороджувати їх за добру справу.

І коли підійшла до нього безрука жінка в простому солдатському одязі, полководець подивився в її особу й довідався в ній свою дружину, а Безручка побачила, що полководець цей – її чоловік. Безручка хотіла обійняти свого чоловіка – ціле століття жило з ним у розлуці, так згадала: немає в неї рук. Вони в неї знову відразу відсохнули, як вона сина відстояла в бої.

Однак не стерпела Безручка й потягнулася до чоловіка. Його вона завжди любила й не могла забути. І в ту ж мить, немов із серця, виросли в неї руки, так же сильні, як колись були, і обійняла вона ними свого чоловіка. І з тих пор назавжди руки залишилися при ній”. Син же визнав у матері того воїна, що “обороняв його своїм мечем.

Син кинувся перед матір’ю на коліна й став цілувати її руки, що врятували його”. Вертаючись додому з війни, полководець, дружина його й син-герой проїжджали повз двір брата і його дружини-лиходійки. Від страху вона в ноги повалилася й розповіла про всі свої лиходійства.

Почув все Це брат і так сказав: – Спасибі тобі за оповідання, а зло на посів не залишається. Прости мене, сестра моя рідна! “У ту ж ніч, таємно від своїх гостей, вивів він зі стайні необ’їжджену кобилицю, прив’язав до її хвоста скрученими вожжами свою дружину, а себе прив’язав до дружини, а потім гикнув, кінь понесла, поволокла чоловіка із дружиною в чисте поле й там розтріпала їх на смерть об землю. …Не дочекалися гості хазяїв і виїхали жити-поживати на довгі роки до свого двору. Нещастя хоч і живе на світі, так ненавмисно, а щастя повинне жити постійно”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Безручка Платонова А. П

Categories: Шкільні твори

Links