Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої

Тож нам не було запасного обходу, Єдине вело нас під кулі й ножі: Чи впасти під небом достойно народу.
Чи гідність зарити в приватній межі. Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину визволення Батьківщини, а й стали до лав борців і життям заплатили за вірність визвольним ідеям. “Держава не твориться в будучині, держава будується нині……- заявляв Олег Ольжич. “Тяжке змагання

наші душі зоре, щоб колосились зерна перемоги…” – твердила Олена Теліга.
Правду казали римляни, що поетом не можна стати, поетом треба народитися. Як на пророків, сходить на них Дух Святий, відкриваючи речі, не доступні простим смертним. Поетами з Божою ласки були Олена Теліга й Олег Ольжич Оригінальні в образах та ідеях, горді в житті і поезії.
Вітрами й сонцем Бог їхній шлях позначив. Ступали ним в екстазі свого гарячого серця. Йшли по життю, ніби по лезу ножа: під високою напругою небезпеки. Їм, українцям за походженням і за самоусвідомленістю, берег рідний то віддалявся, то наближався, але завжди
був священним…
У нашій історії не часто зустрінеш таку людину, як Олег Кандиба. Суворо послідовний у своїх вчинках, відданий національній ідеї до кінця, незвичайно обдарований природою, він досяг високих злетів у різних сферах науки і громадського життя.
Літературознавець Леонід Череватенко так визначив його індивідуальний художній почерк: “Для віршів Ольжича характерний лаконізм вислову, внутрішній динамізм, нахил до поетики неокласицизму. Наскрізним для поезії Ольжича є інтелектуально-філософське осмислення буття (“Пророк”, “Господь багатий нас благословив”). Ряду віршів (“Захочеш – і будеш”, IX) притаманні захоплення героїкою боротьби, ідея жертовності в ім’я національного визволення України (цикл “Незнайомому воякові”).
Олена Теліга мала особливий тип світогляду, в якому героїзм був найвищою чеснотою, орієнтиром, покликаним спрямувати всю енергію на національне визволення рідного народу в поєдинку між двома імперіями. “Україну може врятувати новий тип українця”, “Українська нація потребує людей, що вміють жити, творити і вмирати для своєї Батьківщини”, – наголошувала поетеса у своїх статтях.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, Та там, де треба, – я тверда й сувора. О краю мій, моїх ясних привітів Не діставав від мене жодний ворог. Олег Ольжич був справжнім, а не шароварним патріотом, ніколи не належав до тих, що (як зображені в його циклі “Незнаному воякові”) читали газети, милувалися минувшиною, тішилися річницями і нікчемними ділами, вважаючи саме це виявом любові до України.
Найцікавішим серед творів історичного звучання на українську тематику є “Зимовник”. Саме слово, винесене в назву, означає козацьке, самотнє поселення серед степу. У вірші це маєток значного товариша, представника козацької старшини з Низового братства. Читач ніби повільним поглядом самого господаря – запорожця – охоплює його помешкання, табуни коней, неабияке багатство. Усе тут добротне, стале, на всьому відчувається догляд і невсипуща праця. Але старий козак хмуриться, його не тішить навіть красуня донька, бо в Києво-Могилянській Академії закінчують науку три сини, для яких запорожець, немов Тарас Бульба, уже підготував зброю для вступу до козацького коша.
Козацька тематика простежується і в поезії “На темних кладках сивої ріки”, де в образах молодих матерів втілено власне образ України. У патріотичній ліриці Олег Ольжич на диво сповідальний. Очима свого покоління він дивиться на світ в циклах віршів “Городок. 1932” та “Незнаному воякові”. Навіть для нашої молоді актуальні рядки:
І бачили очі дитячі твої, Широкі і схожі на рану, Як люди, що знали визвольні бої, Улесливо кланялись пану. І слухали уші, коли вчителі Учили, нечесно-лукаві, Лучити гонори своєї землі
У службу ворожій державі… І встала потворна оголена суть Повільно зради ідеї. Не може, не може, не може ж так буть, Облудники і фарисеї! У своїй творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається палахкотіння вогню боротьби, справжнього життя.
Що найперше вражає при знайомстві з поезією цієї незвичайної жінки? Щирість. Поезії Теліги наскрізь автобіографічні. Ліричний герой їх – сама поетеса, тому з повним правом можна сказати, що творчість Теліги – це її життєпис.
Наскрізна тема її творчості – протест проти байдужості, сірості, прагнення повноти життя, а ще – боротьба і героїзм, любов до рідної землі. Поезія Теліги – це поезія мужності боротьби за Україну, протесту проти всякого міщанства і самозадоволення.
Не раз кажу: змагайся і шукай! Вдивляйся в очі пристрастей і зречень! “Напередодні” Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі. В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться. “Усе – лише не це!
Не ці спокійні дні” Вражає поезія “Гострі очі розкриті в морок”. Сподобалась вона мені якимось дивним поєднанням простоти форми і глибини думки, вмінням психологічно точно передати душевний стан ліричного героя, який втратив щось особливо важливе для нього. Можливо, назавжди. Залишився тільки спогад. І біль, який не дає заснути, загострює сприйняття. Ніч… У кімнаті морок, але перед внутрішнім зором знову і знову (ніби це було вчора!) пропливають картини минулого. Минає година… Чотири… п’ять… вічність… і сили немає терпіти цей біль. Ні! Людина повинна ставати над своїм болем, якщо вона хоче досягти чогось у житті – ось головна думка поезії. Бо
Тільки тим дана перемога, Хто й у болі сміятись зміг! Свідомо обравши собі тернисту й небезпечну долю боротьби в ім’я високої мети – визволення України, Олег Ольжич та Олена Теліга повернулися із забуття в безсмертя. Як реквієм звучать слова лицаря української державності:
Чорно кругом чи біло – не зупинить рух. Може зламатись тіло, але ніколи – дух.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої