Поетеса Олена Теліга

Не можна не погодитися зі словами римлян, що поетом не можна статі, поетами народжуються. Не можна вивчитися ні на Шевченка, ні на Бетховена. На них, як на пророків, сходити Святий Дух, і їм відкриваються речі досі нікому не знані. Такою поетесою була Олена Теліга. її поезія була по-справжньому аристократичною, позбавленою вульгарного й простацького, образи та ідеї цілісні. Вона була елегантною у своїй статурі “прудконогої Діани” і у формі своїх віршів, гордою в ставленні до життя. Олена Теліга, як блискуча зоря, спалахнула й згоріла на небі

війни й революції, алі позбавила, хоч згасла фізично, яскраве світло для нащадків.

Вона ставила до собі, як до поетеси, і до своїх поезій, високі вимоги. Тому її було важко було спонукати до видання збірки. Вона намагалася віднайти закінчену форму слова, яку б відповідало шкірному почуванню, яку б пасувало до тієї емоції. Потрібне слово шукала довго й не поспішала вставити якесь інше. Мала геніальний дарунок пов язувати близьке з далеким, нинішнє з майбутнім або з минулим. У зерні бачила рослину, у цвіті – плід, у житті – смерть, у смерті – життя. Ії вірші відрізняються шляхетністю ліній, лаконізмом, незвичайною

доцільністю будови, яка прагне вирватися за межу, у простори, у повітря, понад мури, рветься нестримно на найвищий шпиль, пнеться вдалечінь, наче напнутий лук. Створюється враження, що душу поривається від сірого, приземленого в небо. У кольористиці її поезій не знайдеш “тріпотливо пестливих” або “рожево мрійних” барв, які часто вживають наші лірики. Немає там і сірості брудно-рожевих і брудно-голубих фарб, які роблять вірші такими нудними й одно-цвітними. Найбільше вона не терпить сірості! Важко знайти в неї невиразні переходь від однієї до іншої барви. Навпаки, усі фарби яскраві, блискучі, не холодні, а гарячі, які створюють контраст. У поетеси слойа “віра” і “любов” заблищали свіжими, пишноцвітними барвами, первісним увігнемо. Олена Теліга стоятиме як провідний маяк, щоб про вогонь її серця запалювалися тисячі сердець прийдешніх поколінь. Щоб тисячі ніг пройшли по її слідах шляхом, неминучим для нації з великим майбутнім, шляхом змагань страждань і Воскресіння. Шляхом велетнів.

О. Теліга (1907-1942) – своїм життям показав, як можна й треба любити рідну мову, землю, народ. Співає, публіцист, політичний діяч – вісь ті найвищі характеристики, якими її нагородила частка. Батьки й оточення розбудили в ній національну свідомість, і вона заговорила рідною мовою, відкинувши від собі тихнув псевдодрузів, які ганьбили вусі, що їй стало рідним. У часи національно-визвольних змагань 1917-1921рр. разом з батьками гаялася в Києві, а з 1923 р.- у Чехословаччині. В 1924 р. закінчила матеріальні курси, в 1925 вступила на історико-філологічний факультет Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Стає учасницею літературно-мистецького життя, знайомиться з Є. Маланю-ком, Л. Мосендзом: та іншими поетами-пражанами. Після одруження переїздить до Варшави. Працює вчителем, манекенницею. З 1932 р. співпрацює з “Вісником” Д. Донцова. З качаном другої світової війни не може залишатися осторонь визвольного процесу й у вересні 1941 долі разом з похідними групами ОУН перебирається в Рівне, а 22 жовтня – у Київ, де починає редагувати літературний часопис “Літаври”.

У лютому 1942 р. її заарештовує гестапо й невдовзі разом з чоловіком, журналістом Іваном Рогачем, та поетом Іваном Ірлявським розстрілює в Бабиному Яру. Так закінчується її життя, алі не слава й не велич борця за волю. Посмертно вийшли книги “Душу на сторожі” (1946), “Прапори духу” (1947), “Полум яні межі” (1977).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Поетеса Олена Теліга

Categories: Нові твори

Links