История одного города двостороння сатира: на самодержавство і на пасивність народу
Багатогранна діяльність М. Є. Салтикова-Щедріна як письменника-сатирика, публіциста і літературного критика, редактора (разом з М. О. Некрасовим) “Отечественных записок” була одним з яскравих явищ літератури і російського громадського життя другої половини ХІХ століття. “Я люблю Россию до боли сердечно” – у цьому гарячому і скорботному вислові письменника виражається пафос його художньої творчості. По силі художнього обдарування це сатирик загальнолюдського значення. Його покликанням була політична сатира, соціальним ідеалом
“История одного города” (1869-1870). Твір написаний після реформи. Нова епоха самовиявлялася, усвідомлювала себе в російській історії.
Жанр. Як Толстой “Войну и мир”, так і Салтиков-Щедрін називає свій головний твір 70-х років просто книгою. Твір оригінальний за жанром, за стилем, за системою образів. Він являє собою обробку літопису Глуповського літописця – архіваріуса з 1731 по 1826 рр. (від часів царювання Анни Іоаннівни до воцаріння Миколи І). Але сам Щедрін говорив про те, що у своєму творі він не історію висміює, а відомий порядок речей.
Проблематика: 1) народ і влада; 2) зловживання і деспотизм влади; 3) дурість володарів; 4) доля народу.
“Глуповство” однаковою мірою притаманне і градоначальникам, і народу Глупова. ” История одного города ” – двостороння сатира: на самодержавство і на пасивність, довготерпіння народу. Міра сатиричного покарання була різною: стосовно самодержавства сатира носила характер нещадного і повного заперечення; стосовно народу метою її було виправлення звичаїв, політична освіта.
Система образів. У “Историю одного города” увійшли 22 градоначальники: Брудастий (“Органчик”), Фердищенко, Бородавкін, Негодяєв, Беневоленський, Прищ, Грустилов, Угрюм-Бурчеєв та інші. Кожен з градоначальників містить у собі найбільш істотні риси самодержавства. Не випадково багато хто з них мають реальних прототипів: Грустилов – Олександр І; Угрюм-Бурчеєв – Микола І.
Місто Глупов – сучасна Салтикову-Щедріну Росія в мініатюрі.
Стиль. У реалістичному творі використані риси фантастики і гротеску. Зразок використання гротеску – образ Брудастого (“Органчика”). Образ цей дуже показовий і в плані його ставлення до народу, і як самодержця. У голові в Органчика був установлений механізм (органчик), що виконував тільки дві п’єси: “не потерплю” і “разорю”. Причому цього було достатньо. У Глупові був повний порядок. Примітивної форми правління окриком, страхом було досить. У такій манері панувати – систематично не розмовляти, а кричати, – різноманітності в гриманнях зовсім не потрібно. Органчику і не потребував ніяких інших моментів мозкової діяльності. Салтиков-Щедрін узагальнює цю форму правління Органчика як типовий спосіб взаємин між владою і народом.
Коли мова йде про градоначальників, Щедрін безсуперечно відкидає їхнє право уціліти в якому б то не було вигляді. Самій системі градоначальства треба було, за Щедріним, зникнути назавжди. Населенню ж Глупова, думав художник, настав час засоромитися своєї рабської покірності, безглуздої і згубної своєю несамостійністю і, таким чином, перестати бути глуповцями, почати нове, не-глупівське життя.
“Сказки”. Книга “Сказок” створюється Щедріним у 80-і роки. У 1883-1886 роках було написано 28 казок із загальної кількості 32. Нестримна фантастика в казковому світі Щедріна пронизана реальним “духом часу” і виражає його.
Проблематика і художня своєрідність: 1) сатира на урядові верхи самодержавства і на експлуататорські класи (“Медведь на воеводстве”, “Орел-меценат”, “Дикий помещик”); 2) викриття поведінки і психології обивательськи настроєної інтелігенції (“Премудрый пискарь”); 3) зображення життя народних мас у царській Росії (“Коняга”); 4) викриття моралі власників-хижаків і пропаганда соціалістичного ідеалу та нової моральності (“Карась-идеалист”).
“Медведь на воеводстве”. Як і у всіх казках, тут використана алегорія. Ця казка – гостра політична сатира на урядову систему самодержавства. Автор закликає до повалення монархічного принципу державного ладу. Висміюються цар, міністри, губернатори; помітні ознаки памфлету на уряд Олександра ІІІ (образ лева). В образах трьох Топтигіних осміюється монархія як антинародна, деспотична державна форма. Висновок: причина народних нещасть полягає не в зловживанні принципом влади, а у самому принципі. Порятунок – не в заміні злих Топтигіних добрими, а в усуненні воєвод Топтигіних узагалі, тобто в повалені самодержавства.
“Орел-меценат”. Щедрін висміює діяльність царизму на ниві освіти. Заводячи освічену двірню, Орел-меценат визначає їй призначення: вона мене втішати буде, а я її в страху тримати стану. Коли хтось із двірні насмілювався навчати грамоті самого Орла, він відповідав на це розправою і погромом. На тім і закінчувалося золоте століття освіти. Основний пафос казки виражений у заключних рядках: “орлы для просвещения вредны”. Щедрін затаврував холопство в науці, показав, що монархічний лад узагалі ворожий освіті і допускає її лише в тих межах, що необхідні для обслуговування паразитичних верхів.
“Самоотверженный заяц”. Казка спрямована одночасно і проти вовчих звичок поневолювачів, і проти сліпої покірності їхніх жертв. Заєць пробігав повз вовче лігвище і не зупинився на його грізний поклик. За це вовк посадив Зайця під кущ і звелів чекати, поки він зголодніє і розтерзає його. Головна риса психології Зайця – не боягузтво. Основне мотивування його поводження (на відміну від премудрого піскаря) висловлене так: “Не могу, волк не велел”. Заєць звик підкорятисятися, він раб покірності. В образі самовідданого Зайця Щедрін узагальнив виховану століттями класового гніту різновид рабської психології, у якій покора пересилює інстинкт самозбереження. Звичайно заєць – боягузливий, у Щедріна – самовідданий. Самовіддане боягузтво! Уже в одному цьому заголовному вислові сатирик проникливо осягнув суперечливість підневільної особистості, зіпсованість людських якостей у суспільстві, заснованому на насильстві.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)