Поема “Сон” Тараса Шевченка – нищівна суспільно-політична сатира на самодержавство

Лютим ворогом рідного народу великий поет вважав самодержавну Росію. У поемі-комедії “Сон” ліричний герой уявно пролітає над Україною, Росією, може зазирнути у будь-який куточок неосяжної імперії. Що ж він там бачить?
Летим. Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Та цей чудовий пейзаж виступає разючим контрастом до розповіді про вакханалію кріпосництва:
Латану свитину з каліки знімають…
А он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,

/> Єдину надію! в військо оддають.
Під гнітом царя і поміщиків життя для кріпаків – справжнє пекло, колами якого поет і проводить читача. Ліричний герой не побачив “раю” в Україні і полетів далі аж у Сибір. Картина Сибіру в творі не випадкова, а закономірна і глибоко вмотивована. Відомо, що в Сибір засилали політичних ворогів царизму. У народі він асоціювався з каторгою, мукою, царським деспотизмом. Тарас Шевченко осуджує деспотію і прославляє героїв, які “тяжко караються” в неволі. Образ борця за свободу є уособленням ідеї правди, добра і самопожертви в ім’я вільного майбутнього народу.
Незабутнє
враження справляє остання частина поеми, у якій зображено столицю Російської імперії – Петербург. Тут зосереджувалась уся бюрократична машина царського самодержавства, що гнобила народи. Очолював її “неситий”, тобто сатрап.
Оповідач бачить тьму “панів пузатих” “в серебрі та златі”, нажитому сльозами кріпаків. Вони аж “потіють і товпляться, щоб найближче стати коло самих”. Ці царські служаки позбавлені будь-яких ознак людської гідності, чесності, порядності. Цар “вдарять або дулю благоволять дати”, а для них це вже свято. Пишні бундючні вельможі були насправді духовними рабами царя і цариці. Особливо яскраво це показано в гротескній сцені, названій Іваном Франком “генеральним мордобитієм”. Усі епізоди, зображені в поемі, ведуть читача до висновку, що самодержавна система не має права на існування, бо вона антилюдяна.
Кобзар далі показує, що серед російських царів Микола І не виняток. Усі вони були поневолювачами українського народу, його жорстокими визискувачами. Так, Петра І Шевченко змалював як царя-деспота, “ката” українського народу, “людоїда”, “лукавого”, що будував свою столицю на кістках і крові козаків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Поема “Сон” Тараса Шевченка – нищівна суспільно-політична сатира на самодержавство