Історична основа й значення “Слова об полицю Игореве”
“Так відають нащадки православних Землі рідної минулу долю…” А. С. Пушкін В 1812 році ця подія в бурі війни й руйнування пройшло непоміченим, але згодом викликало чимало суперечок. Мова йде про те, що згорів оригінал “Слова об полицю Игореве”, що знайшов наприкінці XVIII століття А. М. Мусін-Пушкін. З тих пор ідуть суперечки про дійсність добутку. Маленька поема, який 800 років. Чому так хвилює її доля? Тому, що це Історія наша, про яку збереглося не так вуж Алл С о ч. Р У багато свідоцтв: тому, що цей доказ високої культури наших предків
Про
Часто робили вони походи на своїх швидких конях, спалювали й руйнували міста й села, вели в полон русичей, щоб продати їх на рабських ринках у Криму, грасували посіви. Ходили й російські князі на них і часто громили ворогів. Але серед них не було єдності, і половці цим користувалися. Двоюрідний брат київського князя Святослава, князь Новгорода-Сіверського,
Він вирішив домогтися одноособової слави собі, а своїм воїнам – честі. Він запросив свого брата Всеволода, зібрав дружину. Настрій в усіх було радісне
Спочатку росіяни розбили половців. “Рано ранком у п’ятницю вони зім’яли погані половецькі полки”. Захоплено видобуток. Ігор сподівається тепер зачерпнути шоломом води з Дону. Росіяни йдуть далі встепи.
Але радість русичей була передчасною. Лиховісною хмарою насунулися на Ігорову дружину головні чинності кочівників, які веде хан Кончак. Непохитно борються російські витязі, але гинуть один за одним під натиском переважаючих чинностей. Сам Ігор попадає в полон. Немає більше захисників, відкрита тепер поганим дорога на Русь. У той час, коли дружина Ігоря хоробро боролася, князеві Святославові приснився віщий сон, що його стривожився
Довідавшись про поразку Ігоря й Всеволода, вона гірко дорікає своїх братів за необдуманий крок. “Золоте слово” обертає князь до всіх сильних володарів російських князівств із закликом разом – як було колись, при Володимирі Мономаху – боротися проти половців, обороняти батьківщину. Він хоче військової єдності російських земель перед особою завжди грізної й несподіваної небезпеки. Заповітну свою думку, біль і надію вкладає автор у вуста Святослава. А далеко на Путивлі плаче красуня Ярославівна
Вона начебто забула, що християнка, так по-язычески древнім слов’янським богам підносить свою молитву. І плач її – таке поетичне місце в поемі, що вічно буде хвилювати людей. Нудиться Ігор у полоні. Ніщо йому не мило, крім волі
Помститися, змити ганьба – от його головне бажання. Він знає, що його чекають із нетерпінням дружина, жителі рідного міста й росіяни князі. Нарешті йому вдається бігти. Ігор іде Вкиев.
Старший брат прощає його, він знає, що Ігор ще послужить рідній землі. “Важко голові без плечей, горі й тілу без голови. Так і російській землі без Ігоря”.
Події ці відбувалися в далекому 1185 році. У чому ж основна ідея добутку? Те, що для нас становить загадку, там, де ми не обійдемося без тлумачень, сучасники розуміли з півслова, з напівнатяку. Автор кличе російських князів кединству.
Він ремствує, що князі-брати ворогують між собою, а погані радуються й зорят Русь. Він знає: коли князі разом, вони сильніше ворога. “Слово…” – це заклик до об’єднання напередодні татарської навали
Так, князі, осліплені боротьбою за владу, не почули заклику, не почули російського Бояна. Але ідеєю єдності, так прекрасно втіленої в поемі, надихалися покоління росіян на боротьбу за волю своєї землі проти татарського ярма. Автор прагне досягти політичних цілей. Але для нас поема – прекрасний пам’ятник російської культури, історичне свідоцтво. І в тім, що й через 800 років ми не залишаємося байдужими, читаючи її, бути може, і є головне значення цього добутку
Довго була поема в безвісності. Оригінал її згорів, але потім вона одержала більшу славу. Композитор Бородін склав прекрасну оперу “Князь Ігор”, художники написали картини. Нині “Слово…
” – один з найвідоміших добутків давньоруської літератури, воно міцно зайняло своє місце в росіянці й світовій культурі