Ідейний зміст роману Є. І. Замятіна “Ми”
Дж. Оруел сказав у 1932 році про роман Є. Замятіна “Ми”: “…Цей роман – сигнал про небезпеку, що загрожує людині, людству від гіпертрофованої влади машин і влади держави – однаково якої”. Ця оцінка ідейного змісту роману правдива. Але все ж таки його зміст не зводиться тільки до критики машинної цивілізації і запереченню якої б то не було влади. В антиутопії Замятіна, написаної у 1920 році, утримується явний натяк на реалії революційних перетворень у Росії. Із властивим йому даром передбачення Замятін говорить своїм романом, що обраний
Час довів обгрунтованість полеміки Замятіна з політичною практикою перших років Радянської влади – саме так можна визначити завдання автора роману “Ми”. Дія у романі перенесена в далеке майбутнє. Після закінчення Великої Двохсотлітньої Війни між містом і селом людство вирішило проблему
Про життя Єдиної Держави – “найвищі вершини у людській історії” – розповідає у романі талановитий інженер Д-503, ведучий записи для нащадків. У його щоденниках розкриті особливості політики, культури Єдиної Держави, характерні взаємини між людьми. На початку роману Д-503 дотримується традиційних для людей Єдиної Держави поглядів. Потім під впливом знайомства з революціонеркою 1-330 і кохання до неї багато чого в його світогляді змінюється.
Спочатку Д-503 з’являється перед нами як захоплений шанувальник Благодійника. Він захоплюється досягнутою у державі рівністю: всі номери однаково одягнені, живуть в однакових умовах, мають рівне сексуальне право. Очевидно, що автор роману не згодний з оповідачем. Те, що Д-503 здається рівністю, розцінюється Замятіним як жахаюча однаковість. От як він описує прогулянку: “Ми йшли так, як завжди, тобто так, як зображені воїни на ассірійських пам’ятниках: тисяча голів – дві злитих інтегральних ноги, дві інтегральних у розмаху руки”. Це ж видно й під час виборів глави Держави, результат яких вирішений заздалегідь: “Історія Єдиної Держави не знає випадку, щоб у цей урочистий день хоча б один голос насмілився порушити врочистий унісон”. У міркуваннях же Д-503 про безладність “виборів у древніх” як би від противного розкривається позиція автора. Демократичні вибори він вважає єдино прийнятними. Замятін з дивною прозорливістю описав ту пародію на вибори, що у Країні Рад довгий час видавалася за самі вибори. Кандидат на пост глави Єдиної Держави завжди той самий – Благодійник. При цьому в державі проголошене народовладдя… У романі показане життя типової тоталітарної держави, з усіма властивими їй атрибутами. Тут і стеження за номерами, і переслідування інакомислячих.
Інтереси людей повністю підпорядковані інтересам держави. У номерів не може бути індивідуальності, на те вони і номера, щоб відрізнятися тільки своїм порядковим числом. Колективне стоїть в такій державі на першому плані: “”Ми” – від бога, а “Я” – від диявола”. Сім’я тут підмінена талонним правом та і житло, надане номерам, навряд чи можна назвати будинком. Вони живуть у багатоповерхових будинках, у кімнатах із прозорими стінами, завдяки чому за ними можна безперешкодно вести спостереження. Єдина Держава знайшла управу на неслухняних – у результаті Великої операції, якій були насильно піддані всі номера, їм була вирізана фантазія. Куди надійніше захист від інакомислення! Замятін пише, що в результаті цієї операції герої стають схожими на “якісь людиноподібні трактори”. Д-503 після операції остаточно відмовляється від виниклих у нього під впливом 1-330 зухвалих думок. Тепер він не коливаючись іде в Бюро Хоронителів і доносить на повстанців. Він стає “гідним громадянином Єдиної Держави”. Так збулися слова Благодійника про рай, як про місце, де перебувають блаженні, позбавлені бажань люди з вирізаною фантазією.
У Єдиній Державі проводяться експерименти не тільки над людьми. Ми бачимо, у що перетворюється природне середовище. У місті, де в основному відбувається дія, немає нічого живого. Ми не чуємо птахів, шелесту дерев, не бачимо сонця (сонце, що світило у світі древніх, здавалося Д-503 “диким”). Технократичному місту-державі протипоставлений у романі світ за Стіною – Жива Природа. Там, за Стіною, жили “природні” люди – нащадки тих, хто пішов після двохсотлітньої війни в ліси. У житті цих людей є воля, вони сприймають навколишній світ емоційно. Однак Замятін не вважає цих людей ідеальними – вони далекі від технічного прогресу, тому їхнє суспільство перебуває в примітивній стадії розвитку. Тим самим Євгеній Замятін виступає за формування гармонічної людини. Номери і “природні” люди – це крайності. Мрії Замятіна про гармонічну людину можна знайти в міркуваннях Д-503 про “лісових” людей і номерів: “Хто вони? Половина, що ми втратили, Н2 і О…потрібно, щоб половини з’єдналися…”. Ідейний зміст добутку розкривається в сцені повстання членів революційної організації “Мефи” і її прихильників. Стіна, що відокремлює тоталітарний світ міста-держави від вільного світу, висаджена. У місті відразу лунає пташиний гомін – туди приходить життя. Але повстання у романі розгромлено, і місто знову відділене від зовнішнього світу. Єдина Держава знову спорудила стіну, що назавжди відрізала людей від вільного життя. Але кінець роману не безнадійний: за Стіну, до “лісових” людей вдалося піти “протизаконній матері” ПРО-90. Народжена у природному світі її дитина від Д-503, за задумом Замятіна, повинна стати однією з перших досконалих людей, у яких з’єднаються дві половини, що розпалися. Своїм романом Замятін вирішує ряд найважливіших загальнолюдських і політичних проблем. Головними у романі є теми волі і щастя, держави та особистості, зіткнення індивідуального і колективного.
Замятін показує, що не може бути благополучним суспільство, яке не рахується із запитами та інтересами своїх громадян, з їхнім правом на вибір. Політичне значення роману “Ми” точно визначив історик Ч. Уолш: “Замятін і інші автори антиутопій попереджають нас не про помилкові політичні теорії, але про те дивовижне, у що може вилитися споконвічно гарний політичний рух, якщо він перекручується”. Доля цього добутку, що вперше був опублікований на батьківщині автора тільки майже через 70 років, у 1988 році, доводить його гостру проблематику і політичну спрямованість. Недарма роман викликав у Росії в 20-х роках жвавий інтерес, хоча сучасники Замятіна не могли його побачити надрукованим. Цей добуток буде актуальним завжди – як попередження про те, як руйнує тоталітаризм природну гармонію світу і особистості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)