“Суспільство майбутнього” і сьогодення в романі Е. Замятіна “Ми”

Теперішній письменник – це завжди мислитель, що прагне заглянути в Майбутнє, пророчити життя нащадків. Але письменник – це й людина, що створює систему: моральних цінностей, поглядів на історію, розвиток суспільства. Література часто ставала засобом пропаганди ідей письменника. Із цим, зокрема, зв’язане виникнення в літературі жанру утопії. У добутках цього жанру зображувався ідеальний, з погляду автора, принцип побудови суспільства. Але паралельно розвивається й жанр антиутопії

Життя змушувало письменників задуматися: чи не

так гарні будуть ті результати, до яких може прийти людство? Взагалі, що є прогрес? Те, що допомагає людині стати хазяїном природи, миру почуттів, свого ж єства? Але чи не приведе це до втрати людиною своєї індивідуальності, до знеособлювання сірої однакової маси? Е. Замятін – письменник, якому вдалося досить точно розглянути прикмети якогось антипрогресу в навколишній дійсності першого років радянської влади

Звичайно, предметом його міркувань стає не тільки технічний прогрес, але й ті суспільні ідеали, які висувалися за незаперечні істини. Замятін задається питанням: яким повинне бути майбутнє, щоб людина почувала

себе щасливим, щоб здійснив свої надії, реалізував ідеали? Один з можливих відповідей на це питання – знаменитий “четвертий сон” Віри Павлівни з роману Н. Г. Чернишевського “Що робити?”. Е. Замятін начебто спеціально повторює опис цієї, однієї із класичних утопій: його герої живуть комуною в місті зі скла й металу

У романі “Ми” у фантастичному й гротесковому вигляді з’являється перед читачем можливий варіант суспільства майбутнього. Приводиться мрія сильних миру цього: “Життя повинна стати стрункою машиною й з механічною неминучістю вести нас до бажаної мети”. На жаль, у такому суспільстві немає нічого, що б не передвіщала вже сучасна письменникові реальність

Перед нами розвертається “математично доконане життя” Єдиної Держави. Символічний образ “вогнедишного інтеграла”, чуда технічної думки й одночасно знаряддя найжорстокішого поневолення, відкриває книгу. Бездушна техніка разом з деспотичною владою перетворили людини в придаток машини, відняли в нього волю, виховали в добровільному рабстві

Мир без любові, без душі, без поезії. Людині-“нумеру”, позбавленому ім’ю, було викликано, що “наша несвобода” є “наше щастя” і що це “щастя” – у відмові від “я” і розчиненні в безособовому “ми”. Викликано, що художня творчість – “уже не безпардонний солов’їний свист”, а “державна служба”. Особисте життя теж розглядається як державний обов’язок, виконувана відповідно до “табеля сексуальних днів”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Суспільство майбутнього” і сьогодення в романі Е. Замятіна “Ми”

Categories: Нові твори

Links